Ексклюзиви
Вівторок, 21 червня 2016 17:49
Юрій Стригун
Юрій Стригун
Юрій Стригун

Не готовий до смерті

— У мене на руках помирав молодесенький хлопець, — голос сусідки ­Марії Дмитрівни ніколи не тремтів. У передостанню війну вона була ­медсестрою й бачила забагато смертей. — Ти тільки мамі напиши про мої останні хвилини, — просив. — Скажи їй, що я нікого не любив у житті, крім неї. Напишеш, де мене поховали. ­Обіцяєш?

Сусідка зітхала, а потім продовжувала:

— Він був зовсім не готовий до смерті. Я так і написала його мамі.

А потім розповідала, як познайомилася зі своїм Льонею:

— Узимку в мороз неподалік позицій під брезентом лежало щось складене в штабелі. Я загнула край і жахнулася — то були вбиті. Гора вбитих. У замерзлу землю їх ніхто не ховав. Заплакала. До мене підбіг молодий капітан і почав утішати. Потім подарував гарне трофейне дзеркало.

Діда Полякова не стало раптово. На Івана Купала він попорав на кухні й зайшов до веранди. Сперся на диван і так закляк — серце.

Життя для Марії Дмитрівни втратило сенс. Коли моя мати заходила провідувати її, сусідка казала:

— Людо, ну навіщо ти зайшла? Щойно тут був Льоня. Ми з ним так гарно ­говорили, як у молодості. А тепер він зник.

Згодом сусідка зовсім забула про живих. У видіннях розмовляла з давно померлою бабою Шепчихою, яка колись навчила її плавати в річці Синюсі.

— А хто ви така? — одного разу поцікавилася в матері.

— Як же, Маріє Дмитрівно. Ми ж із вами 45 років прожили поруч. Я Люда, ваша сусідка.

— А ваші батьки хто?

— Пилип Григорович та Марія Марківна. Знаєте таких? Тільки вони давно померли.

— Померли? Не може бути. Я ж їх так добре знала. А вас не пригадую.

Вона довго лежала у прохідній кімнаті. Коли я зайшов провідати її сина, вона ще дихала. Вийшов і помітив жовтизну на обличчі. Невістка поклала на губи дзеркало. Дихання не було.

Зараз ви читаєте новину «Не готовий до смерті». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода