Пан Огжалек з'являється несподівано, ніби виринає з туману.
— Де ваші заробітчани? — запитує Кшиштофа.
Ми з Володькою переглядаємося. Пан просить покинути рити рови для польської телекомунікації й скопати йому город. Обіцяє гарно заплатити. Кшишек не заперечує. Мовляв, розумію, ви приїхали в Польщу заробити. А до копання ровів повернемося завтра.
— Огрудек невеликий, — каже дорогою Огжалек. — Такі дужі хлопи упораються швидко.
Плануємо завершити копання до обіду. Але на місці виявляємо, що ніякого городу і близько нема. Пан щойно побудувався. Біля дому валяються шматки бетону, битої цегли, поламані дошки й інший непотріб. Тепер тут має бути город.
Копання затягується на два тижні. Володька кляне мене останніми словами, що погодився. Щовечора підраховує збитки. Наприкінці квітня гукаємо Огжалека і здаємо акуратно скопану й заскороджену ділянку.
— Добре, хлопці. Тепер я привезу гній, а ви розкидаєте його.
Наступного дня шпортаємося із гноєм. В обід він лягає таким шаром, що вила вже не дістають землі. Кажу господареві про халепу.
— Байдуже, розкидайте, — відповідає спокійно.
Під вечір виходить на город сам. Пробує дістатися землі.
— Знаєте що? Зберіть половину гною на окрему купу.
Увесь наступний день збираємо розкиданий напередодні гній. На краю городу, біля дороги, виростає чималенька купа.
Увечері приїздить господар. Привозить гроші. Виявляється, ми працювали 96 годин. Платить за кожну. У подвійному обсязі оцінює повторне збирання гною. За два тижні заробляємо більше, ніж за місяць на попередній роботі.
— Що не кажи, а українці — нація хліборобів, — говорить Володька.
2 
1
Коментарі