Моя машина

Той дід ходив до нас півроку. Сідав біля редакторки і скаржився на доньку. Мовляв, позичила гроші й не віддає, не доглядає і не відвідує.

Зрештою скаржника передали мені. Я вислухав і старанно записав його версію. За годину зателефонував до доньки. Записав і її слова. За тиждень дід пришкандибав знову.

— Пишіть спростування! — каже. — Я хотів поскаржитися, а ви мене виставили винним.

Пояснюю, що маю вислухати обидві сторони конфлікту. А висновки нехай робить читач. Дід сидів навпроти, з усім погоджувався, а потім заявив:

— Усе це добре, але навіщо ти дзвонив до моєї доньки?

За годину — нова халепа. З Корсуня телефонує тамтешній борець із наркоманією.

— Для чого ти надрукував у газеті мої слова? Тепер мені хочуть спалити машину. Якщо спалять, я спалю тобі, — погрожує.

Я починаю сердитися.

— Ви хочете боротися з наркотиками, але боїтеся назватися. Хай підписується журналіст і машину палять йому?

Дядько набирає в легені повітря і гне триповерхові матюччя. Я кладу слухавку.

Увечері на вокзалі зустрічаю з поїзда жінчину сестру. Туди й назад іду пішки — терпіти не можу переповнених черкаських маршруток. Повертаюся додому й із порогу отримую нове завдання.

— Юро, треба сходити в магазин, — каже Надя. — Купи Олі смаженого хека, бо вона любить. Собі можеш узяти пляшку молока.

Уже в магазині отримую ще один дзвінок.

— Візьми ще туалетного паперу, — скоромовкою каже жінка. — Бо не помітила, як закінчився.

Зрештою доходжу до каси.

— Смажена риба, молоко й туалетний папір, — перераховує продавщиця. — У вас оригінальний вибір.

Це вже занадто для сьогодні, але я їй підігрую.

— Гості приїхали, — кажу.

— А це не вони часом поставили "Тойоту" за магазином? — співбесідниця вмить стає серйозна. — Хлібовозка увечері не могла заїхати.

— Вони! — кажу й іду геть.

Якщо вночі дід-скаржник і борець із наркоманією прийдуть палити мені машину, їм не доведеться довго шукати.

×