Мій рецепт

У лютому телефоную колишньому однокурснику.

— Юрку, не можу говорити. Такий грип, що страшне. З ніг валить.

У березні ми нарешті зустрічаємося.

— Думав, що здохну, — розповідає Володька. — Жінка в університеті заразилася від студентки. Та повернулася з Італії. Злягли всі — я, Люда і її батьки. Боліло горло, душив кашель і з туалету не вилазив. Думаю, це був коронавірус.

Зізнається, як урятувався.

— Допоміг антивірусний препарат, який знав ще з Афганістану. Почав пити по таблетці в день і полегшало.

Про розмову згадую в червні. За три дні до початку ЗНО телефонує донька.

— Тату, температуру нагнало до 38. Голова так болить, що не витримую.

— Боже, це коронавірус! — думаю. — Зараз її покладуть до лікарні й до тестування не допустять.

Мчу додому. Дорогою згадую Володьчин рецепт. Купую за 130 гривень три таблетки. До вечора температура спадає. Наступного дня минає остаточно.

Історію переповідаю тальнівському знайомому. За місяць Сашко телефонує:

— Борисович, мене капітально ковбасить. Як називаються таблетки, що ви пили?

За два дні знову дзвінок.

— Як рукою зняло, — каже Сашко. — Ними й урятувався.

Вночі у вересні погано сплю. На ранок заклало ніс і болить горло. Назву таблеток не можу пригадати. Пам'ятаю, що починаються на "а". Дорогою до аптеки телефоную Володьці. Він не відповідає — спить після добового чергування.

Перед віконцем аптеки, в останню мить, згадую.

— Дайте, будь ласка, амоксил, — кажу.

До вечора вже ознак хвороби не маю. Вчора Володьці розповідаю свої історії.

— Юрку, аміксин, а не амоксил, — дивується.

Вдома риюся в аптечці. Знаходжу упаковку від таблеток, якими лікував Світлану. Справді, аміксин. Дивлюся на пігулки, що випив сам — амоксил.

Досі не знаю, що я Сашкові порадив.

×