Кондукторка і Борода

Вони сходяться в одній точці, ніби кораблі в морі — якраз навпроти мого сидіння. Зліва йде Борода — співак російських пісень у дизельному поїзді Черкаси — Умань. Праворуч — молода контролерка, блондинка і просто сувора особа.

У дизелі два постійні співаки, є ще дядько зі Шполи. Але від того я тікаю, як чорт від ладану, — він не має ні голосу, ні слуху. Щосили бренькає по струнах і виводить козлячим голосом.

Інша справа — Борода. У цього є все: хіпстерська зовнішність, вокальні дані. Навіть не зважаю на російську мову. Даю дві гривні просто заради контрасту. Люблю, коли справу роблять професіо­нали.

Борода часто виконує пісню, яка виражає загальний настрій вагона. Однак цього разу не вгадує. Я такої пісні в житті не чув.

— Давай никогда не ссориться,

Никогда, никогда.

Пусть сердце сердцу откроется

Навсегда, навсегда.

Контролери йдуть швидше, аніж співак із гітарою. Коли вони зустрічаються, блондинка переходить на крик:

— Скільки разів тобі казала не заходити в мій вагон?

Борода обриває пісню:

— Не нравится, что пою, — вызывай полицию!

— Через тебе в мене премію забрали! — лютує кондукторка.

— Так ты за деньги и маму родную продашь!

Кілька хвилин вони верещать на весь вагон. Кондукторка хапається за інструмент. Борода видирає гітару й проривається на вільний простір. Знову заводить:

— А мне до тебя только шаг всего,

Только шаг небольшой,

Но как, научи, прошагать его,

Чтоб сказать: "Дорогой"…

Народ йому вже не подає — не вірить у щирість. Борода це розуміє й майже бігцем доходить до дверей.

Тим часом кондукторка підходить до мене.

— До Тального? — запитує. — 25 гривень.

Квитка не дає. За "зайців" у вагоні премію не відбирають.

×