У п'ятому класі мати принесла мені книгу Миколи Чуковського "Водії фрегатів". Так я дізнався про капітана Джеймса Кука й матроса Рутерфорда, який опинився в полоні в новозеландців. Але найбільше запам'ятав французького капітана Лаперуза.
Моя старша донька ніколи не читала такого.
— Я не люблю читати про подорожі, — сказала. — Якби щось філософське чи психологічне.
У восьмому класі хтось із хлопців побіг за нею і вколов булавкою. Зненацька нога підкосилася й Іра впала — перелом. Приїхали в лікарню робити рентген — дві години не було світла. Коли зробили — мало не здуріли. Діагноз: фіброзна дисплазія, пухлина кістки. П'ять операцій, і роки лікувань.
Після університету пів року пішло на пошуки пристойної роботи. Зрештою, донька плюнула на все й поїхала в Анкару. Працювала в ресторані. Швидко опанувала турецьку й готувалася вчитися на перекладача.
Якось серед літа написала:
— Батьку, в нас переворот. В Анкарі їздять танки, літають літаки. Час від часу гупають постріли з гармат. У подружки істерика. Вона забилася в підвал, плаче й рветься додому. Я ж нічого не боюся. Повідчиняла вікна, аби не повилітало скло.
Я ледве дочекався ранку.
У Туреччину донька більше не поїхала. Сама не хотіла.
— В Італії набагато краще, — сказала. — Більші заробітки, ближчий до нас менталітет.
Найліпша робота була в Ломбардії — поблизу Мілана.
— Знаю п'ять мов, — казала Іра. — Українську, російську, італійську, турецьку й англійську. В університеті я про таке і мріяти не могла.
11 лютого вона знову полетіла до Мілана. За місяць там розбушувався коронавірус. Збиралася повертатися, але передумала.
На щоденні дзвінки відповідає бадьоро.
— Батьку, сиджу в зачиненій квартирі. Не панікую. Одне погано — нудно. Дивлюся італійські серіали.
Я скидаю їй посилання на книжку Чуковського. Повна назва звучить так: "Капітан Лаперуз, який плив від нещастя до нещастя".
Мусить прочитати.
1 
1
Коментарі