Ексклюзиви
Понеділок, 20 липня 2015 16:47
Юрій Стригун
Юрій Стригун
Юрій Стригун

Кінський портрет

Лауреат Нобелівської премії Олександр Солженіцин щороку влаштовував випробування — на добу одягав брудну арештантську робу, їв тюремну баланду і хліб із домішками тирси. У такий спосіб робив собі профілактику проти слави і власних амбіцій. Був готовий будь-коли повернутися до радянської тюрму і стати в'язнем ГУЛАГу.

Залишки амбіцій у мені вбиває автостоп. Махати рукою автомобілям — майже те cаме, що просити милостиню. Ще вчора водій автобуса Київ — Тальне побіг у салон і приніс звідти газету з моєю колонкою на останній шпальті.

— Юрко, ми з тобою росли разом, — кладе руку мені на плече. — Тепер твої портрети в газетах, але ти — молодець, не зазнаєшся.

Однак сьогодні мені вкрай потрібно дістатися до тестя в Лісове. Автобуси до сіл курсують через день. Вибираюся на попутки. За півгодини ніхто не спиняється. Іду.

— Щастя треба заслужити, — вирішую.

Що далі заходжу, то більше серджуся. Махаю рукою, але ніхто не зупиняється. Вгодовані обивателі плювати хотіли на мої портрети в газеті. Вони гордо дивляться у далину і проїздять повз мене, як повз придорожній стовп. За годину почуваюся людиною другого сорту.

Раптом доганяє підвода. Дядько садить на лаву біля себе. Кінь розмірено махає хвостом. Порожні балачки з візником заколисують. На горизонті з'являється Лісове. Звідти нам назустріч рухається великий вантажний автомобіль. На білій кабіні видно значок "Рено". За кілька метрів до машини кінь лякається, стає дибки, щосили смикається вбік і мало не перекидає підводу на узбіччя.

Коли минає перший переляк, дядько виправдовується. Йому соромно за коня.

— Молодий, ледачий. До роботи не годиться. Тільки щось не по його — стає дибки.

Розмова пожвавлюється. Останні кількасот метрів обговорюємо, як вгомонити амбіції коня.

Зараз ви читаєте новину «Кінський портрет». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

1

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода