Перше рибальське місце я облаштував у четвертому класі. Зі старшим на кілька років сусідом Ігорем збудували лавочку на Гірському Тікичі. Було дуже зручно: стрибаєш по пеньках і опиняєшся просто посеред річки. Карасі ловилися, як на замовлення.

Зрідка траплялися дні, коли кльову не було. 7 липня був саме такий. Дядько, який пас на протилежному березі корову, за місяць розповідав усім знайомим рибалкам, що 07.07.1977 року буде кінець світу. Говорив так настійливо і переконливо, що навіть ми, піонери, почали сумніватися. У ніч на Івана Купала я лягав спати й не був упевнений, що прокинуся. Але ранок настав, і ми пішли по рибу.

Був туман і мряка. Не клювало. Знічев'я грали в "дурня" і заздрісно подивлялися на дядькову сітку. Очевидно, він сам не надто вірив у кінець світу, бо звечора поставив її. Зранку хотів витягти, але додивлявся останні сни. Між тим у сітці щось було, бо час від часу її трясло.

— Хто зараз програє, той і лізе потрошити, — сказав Ігор.

Злодійського досвіду в нас обох немає. Але я боюся більше. В "дурнях" лишається Ігор. Він роздягається й обережно підпливає. Швидко викидає на берег кілька линів. Потім довго копошиться. Мені здається, що минає вічність. Аж ось товариш виносить величезного, ще живого карася. Скоренько одягаємося і біжимо додому.

Ми щасливі. День, який починався так погано, вмить стає вдалим. Удома Ігор гордо показує матері наш улов. Тьотя Люда викидає рибу в миску. Останнім падає й тріпотить хвостом великий карась. Про те, що риба крадена, мовчимо. Раптом Ігорів кіт Тишка стрибає на стіл і хапає карася. Обурені й розлючені, біжимо за ним. Котяка перестрибує через паркан і зникає зі здобиччю в сусідському малиннику.

Я заливаюся слізьми. Немає гіршого, ніж коли злодій обкрадає злодія.

×