Ексклюзиви
Понеділок, 04 вересня 2017 15:50
Юрій Стригун
Юрій Стригун
Юрій Стригун

Без попередження

У вівторок їду з Черкас у Тальне. Заходжу до хати о пів на десяту вечора. На столі біля ноутбука — дві склянки з-під пива й два пакети кави. Доки я в Черкасах, хату доглядає давній товариш Мишко. Він має ключ і годує сліпого кота.

Мию чашки, купаюся і лягаю спати. О пів на дванадцяту прокидаюся від того, що хтось щосили смикає за ­двері.

Виглядаю у вікно — Мишко. Він не може второпати, як хата виявилася зачиненою зсередини. Гукаю. Товариш розгублено лупає очима.

— А де ти взявся? — дивується. — Хоч би попередив, чи що.

Йде додому. На ранок виправдо­вується.

— Комп'ютер заглючив. Почав писати, що диск перевантажено. Я гукнув Сашка, щоб почистив. Виставився йому на пиво. Увечері думав зайти прибрати. А ти з'явився невідь-звідки.

До обіду справляюся з усіма роботами. Перед самим від'їздом хочеться груш. Іду на город. Дертися на старе дерево ліньки. Під стовбуром знаходжу держак від лопати. Розмахуюся й кидаю. Палиця не долітає. Потім — переліт. За третім разом щосили вдаряється об гілляку й збиває кілька спілих, соковитих груш. Кидаю знову. Держак летить, чіпляється за гілки й зависає. Пробую його струсити. Марно.

Іду до сараю по граблі. Кидаю, намагаючись збити палицю, що застряла. Граблі чіпляються за крислату гілку з першого разу. Ставлю під стовбур драбину. Ні держака, ні граблів дістати не можу. Бачу, що спізнююся на поїзд. Злюся. Кидаю все й біжу на вокзал.

У п'ятницю дзвонить Мишко.

— Украли твою драбину, — каже. — Кілька днів стояла під грушею, а тепер нема.

Телефоную куму. Він — професійний зварювальник. Переповідаю свою історію. Прошу виготовити драбину.

— Юрко, я зараз не маю часу. Набрався роботи на вихідні. Наступного разу попереджай завчасно.

Зараз ви читаєте новину «Без попередження». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода