Бджола з Києва

Із Романом ідемо вузькою стежкою попід зарості бур'яну. Манівцями добираємося до офіса в Києві. Він попереду, активно жестикулює.

Раптом скрикує і хапається за руку.

— Клята бджола, — трясе рукою. Показує місце укусу.

— Зараз почне пухнути, — коментую. — Ти алергії не маєш?

Роман заперечує. Знаходить копійку і прикладає до рани.

— Якби вкусила мене, була б температура і набряк, — кажу. — Відлежувався би щонайменше два дні.

Розповідаю, як колись у Польщі косив траву і зачепив камінь. Нагнувся, щоб відкинути, коли вкусила оса. Так отримав у ксьондза Болеслава два вихідні.

Ще одну історію не розповідаю, щоб не злякати Романа. У селі, де живе мій тесть, чоловік скиртував солому. На нього напали оси. Одна вкусила в ногу, друга — в губу. Він знепритомнів. Забрали до лікарні. Коли набряки зійшли, покусаний попросився додому. Родичі написали розписку, що претензій до лікарів не мають.

Удома чоловік піднявся серед ночі. Викурив цигарку, ліг, захрипів і помер. Виявилося, мав внутрішні набряки. Треба було ще два дні лежати під крапельницями.

Після обіду ми йдемо до метро іншою дорогою. На Театральній прощаємося. Роману їхати до Гайсина, а мені — в Черкаси.

Коли сиджу в автобусі, телефонує дружина.

— Ми із Світланою їдемо на Тальне. Борщ і перець у холодильнику. Компот на плиті, щойно зварила.

Додому їду довго — ремонтують дорогу. Для руху відведена одна смуга. В автобусі неймовірна спека.

Коли нарешті заходжу до квартири, біжу до плити. Починаю хлебтати просто з каструлі. Губою відчуваю лоскіт. Ставлю посудину й бачу бджолу, що бовтається. Завмираю. Коли переляк минає, ловлю її ложкою. Кладу на підвіконня і зачиняюся наглухо.

Заспокоюю себе тим, що до Гайсина ця бджола точно не долетить.

×