Ексклюзиви
Субота, 01 березня 2014 09:45
Юлія Ліпіч
Юлія Ліпіч
Юлія Ліпіч

Гроші на крові

– Тобі просто говорити – наші й не наші. Думаєш, йому в тому Києві легко? Спочатку важко було у "Беркут" пробратися, ходили домовлялися. Тепер – три місяці пекла. У памперсах стоять, на обід – зимна гречка з холодними сосисками. Щодня, як на війні, – останніх три місяці кожна наша зустріч із другом Остапом переходить у суперечку. Він каже, що в майданівських справах участі не бере. Та його молодший брат Мирон – київський "беркутівець".

Ще у школі активно займався спортом – мріяв про роботу у спецслужбах. Коли прийшов з армії, попросився у "Беркут". Не витримав конкурсу. Батьки всі заощадження на синову мрію дали. У столиці одружився з дівчиною з Рівного, народили дитину. Квартиру винаймають.

– Зараз їм добре платять. Декому житло пообіцяли. Не може він узяти й піти. Не хоче, аби дружина та донька все життя у такій ніщєті провели, – аргументує Остап.

– Гроші на крові добра не принесуть, – цитую Наталю, колишню материну колегу.

Її дід – вихідець із села, свого часу став кагебістом. За вірну службу заробив 4-кімнатну квартиру в центрі Львова. Їздив "Волгою". Помешкання залишив доньці – Наталиній матері. Для сина придбав ще одне. На початку 1990-х Наталиного дядька збила машина. Його квартиру продали – гроші пішли на лікування. Став інвалідом. Батько розпорядився розміняти 4-кімнатку – розділити між дітьми.

– Папери підписали, гроші поклали в чемодан. Щойно вийшли з кабінету нотаріуса, на нас напали рекетири. Чемодан відібрали, – розповідала колега.

Усі перебралися у стару хату в селі, в якій виріс дід-кагебіст. А його здали в будинок престарілих. Для тих, які мають психічні розлади.

Зараз ви читаєте новину «Гроші на крові». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода