Четвер, 12 березня 2020 17:10

Звуження простору для насильства

Коли мене питають, у чому може полягати "українська національна ідея", я кажу: у звуженні простору для насильства. Коли питають, що таке Європа і європейська ідея, я відповідаю: це довгий і болючий простір звуження простору для насильства.

Збільшення свободи й зменшення насильства – дві точки, в яких українська та європейська ідеї природно сходяться. Нинішня Європа – не ідеал і не завжди модель для наслідування. Вона, зрештою, переживає ті самі хвороби, що й ми. Але є ідея, яка нас об'єднує.

Європейський процес звуження простору для насильства не є лінійним. У ХІХ столітті був зосереджений на спільнотах. Національні та соціальні спільноти почали відчувати свою суб'єктність і прагнути емансипації. З рівноправності робітників народився соціалізм. З емансипації етнічних і політичних спільнот – патріотизм і націоналізм. Точки зборки обох – 1840 роки, зокрема, "весна народів" та "комуністичний маніфест", обидва 1848-го. Пік цих процесів – завершення Першої світової: соціальні революції, розпад імперій і Вільсонівське "право націй на самовизначення". Так Європа просунулася до зменшення насильства над спільнотами з боку імперій чи сильніших спільнот.

Але для ХХ століття цього виявилося замало. Бо після Другої світової Європа зрозуміла: спільноти можуть самі бути джерелом насильства. Національні здатні знищувати людей мільйонами, користуючись риторикою самозахисту. Так виникли фашизм і нацизм. Соціальні спільноти також можуть знищувати, користуючись словами про прогрес і боротьбу з внутрішнім ворогом, – так виникла ленінсько-сталінська модель комунізму. Мало захистити спільноти від імперій, треба також убезпечити індивідів від спільнот. Так народилася тема прав людини, ключова для другої половини ХХ століття – від Загальної декларації прав людини до Гельсінського заключного акта.

ХХІ століття йде далі – вважає, що зменшувати насильство маємо не лише щодо людей, а й щодо природи. Екологія стає головною ідеєю нашого часу. І логічним продовженням європейської ідеї – поступового звуження простору для насильства, поступового розширення числа тих, хто має право на гідність, dignitas.

Особливість України в цьому процесі, що її історія – це часто історія великого насильства. У ХХ столітті Україна, Білорусь і Польща були "кривавими землями", як сказав американський історик Тімоті Снайдер. Кілька століть раніше Україна слугувала фронтиром, де "всі армії світу билися між собою", казав у середині ХІХ століття польський поет Адам Міцкевич.

І пов'язано це не тільки з тим, що Україна перебуває на лінії зіткнення цивілізацій, як вважав Семюел Гантинґтон. А й із тим, що вона – на лінії зіткнення ціннісно-політичних проєктів. Європейський прагне звуження простору для насильства й розширення кола "емансипованих", тобто тих, хто має право на гідність, dignitas. Російський політичний проєкт, навпаки, прагне розширення простору для насильства і звуження кола "емансипованих", суб'єктів dignitas – в ідеалі до особи одного-єдиного "царя". Тому ці політичні проєкти такі конфлікт­ні й непримиренні. Вони продовжують боротьбу в Україні. І можливо, продовжуватимуть ще довго.

Наше завдання – звузити простір для насильства в географії, де він історично був вкрай широкий. І де люди звикли, що їх можуть знищити, обдурити, вислати в табори, плюнути в обличчя чи принизити – фізично, вербально, діями чи бездіяльністю. Наша мрія – вийти з простору, де насильство вважається силою і джерелом права, до простору, де воно таврується як неприйнятне й принизливе. Наше завдання – боротися за це на кожному клаптику суспільства, за яке відповідаємо. На кожному квадратному сантиметрі, що підвладний нашим емоціям, думкам і діям. Робити це щодня, щомиті – звужувати простір для насильства

Зараз ви читаєте новину «Звуження простору для насильства». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода