У приймальні тбіліського театру ім. Шота Руставелі білява 40-річна секретарка спілкується на російському сайті знайомств. Ліниво кудись телефонує. Із сусідньої кімнати виходить 45-річна Ія Шеразадішвілі — помічник головного режисера театру Роберта Стуруа. Вона не користується косметикою, говорить тихо і постійно курить цигарки без фільтру.
— Роберта Робертовича немає, — каже ламаною російською, розводить руками і запрошує до кабінету. У ньому пахне кавою. На стіні висить плазмовий телевізор. — Стуруа 9 серпня поїхав з актором Бето Замгурі та режисером Ніка Свірідзе до Горі. Хотіли подивитися, що там і як, — пояснює Ія. — А тепер через усі ці негаразди з війною не можуть повернутися до Тбілісі. Вони зараз живуть у Батумі в одного актора.
Жінка каже, що актори театру виступають проти війни.
— Наш Зураб Сарарадзе був ведучим мітингу на площі Свободи, коли до Грузії з"їхалися п"ять президентів, зокрема ваш Ющенко, — хвалиться. — До суботи в малій залі театру діяв штаб солідарності. Ми дали оголошення по телевізору, наклеїли афішу на вході, що збираємо допомогу для біженців, — запрошує до театральної зали. Ідемо туди широким коридором. — Уся зала була завалена продуктами та одягом. В неділю це повезли до міністерства у справах біженців.
Завіса на сцені жестяна. Доки техніки піднімають її, Ія розповідає, що 31 липня трупа святкувала в цьому приміщенні 70-річчя Стуруа.
— Актриси заспівали і станцювали для нього, а потім ми подарували йому золоту маску — на неї скидалася вся трупа. Роберт Робертович ледь-ледь не розплакався. Потім усю ніч сидів біля рояля і грав.
Театральний сезон планували відкрити 26 вересня.
— Хотіли відсвяткувати з помпою, — зізнається Ія. — Усе-таки 135-й, майже ювілейний. Плюс заднім числом збиралися відзначити день народження Стуруа. Програму готували кілька місяців, у ній навіть була урочиста хода центральним проспектом Руставелі. Але вирішили це скасувати. Обмежимося виставою "Стікс" за "Реквіємом" Гії Канчелі. Вона присвячена акторам нашого театру, які не дожили до відкриття оновленого театрального приміщення. Гратиме симфонічний оркестр, співатиме хор, солістом буде британець Бенджамін Гілмор. Запросили майже 200 гостей: із України — Богдана Ступку, із Росії — Олександра Любимова, Ельдара Рязанова, Михайла Швидкого. Усі погодилися приїхати. Але коли стільки людей загинуло, святкувати — гріх. Тому в гостей доведеться перепрошувати.
Ія пропонує подивитися на гримерки акторів. Вони з душовими кімнатами, євроремонтом, шкіряними меблями та телевізорами. Усе це зроблено за гроші меценатів.
— Покажемо безплатні вистави для біженців. У нас зала на 778 людей, — каже помічниця головного режисера.
Розповідає, що у вересні театр мав їхати на гастролі до російського міста Омськ.
— Але не поїдемо, — говорить Ія. — Розірвали контракт, був такий пункт — форс-мажор. Але навіть якби й не було, усе одно не поїхали б. Вони прийшли на нашу землю убивати людей, а ми будемо цих окупантів розважати?
Проходимо до кімнати, де зберігають театральні декорації — човни зі "Стіксу", кінь із "Кавказького крейдяного кола". Жінка поплескує його по спині.
— Під питанням виступ у нас російського театру Олександра Калягіна 3–5 вересня. Якщо вони й приїдуть, не знаю, чи прийдуть глядачі. Роберт Робертович говорив із Калягіним. Та, здається, поки що ні про що не домовилися.
Коли повертаємося до кабінету, передають, що в Горі росіяни затримали американського журналіста.
— Звірі, — каже Ія.— Ще й інтерв"ю дають іронічні. Російський солдат сказав нашому журналісту: "Ви, грузини, славитеся гостинністю, то приймайте гостей". Його запитують: "А ти що, гість?" А він: "Звісно, гість". І регоче.
Родина Ії Шеразадішвілі до 1993 року жила у Цхінвалі. Більшість її родичів — із навколишніх грузинських сіл.
— Моя двоюрідна сестра із селища Великий Ільяхві, поряд із Цхінвалі. Від нього нічого не залишилося, жодного будинку. Сестра із сім"єю жила в мене, потім їм дали кімнату в тбіліському гуртожитку. Їх та ще 50 людей осетини зачинили в банку й підпалили. Урятував їх чеченський батальйон — солдати відбили замок і вибили вікна.
Голос жінки починає тремтіти. Вона наливає із графина води. Продовжує:
— До моєї сусідки додзвонилася донька. Вона їздила в гості до грузинського села в Осетії. Її затримали в маршрутці дорогою до Тбілісі й повезли у Цхінвалі. Осетини там облаштували публічний дім із 60 грузинок. Хто відмовляється це робити, розстрілюють.
Після паузи Ія додає:
— Не подумайте, що всі осетини — звірі. Після того як наша родина втекла до Тбілісі, ми з молодшим братом поїхали у Цхінвалі — глянути, як там наша квартира, дім. Виявилося, в неї вселився осетин. Сусіди нас упізнали. Одна крикнула: "Це ж діти повернулися", почали обдзвонювати інших сусідів. Ми до ночі там сиділи, говорили. Жінки плакали й не могли зрозуміти — як так сталося, що ми ворогуємо одне з одним.
2 
1
Коментарі