Спортивний кореспондент 37-річний Микола Васильков третій тиждень спостерігає за грою футболістів на Кубку світу в Південно-Африканській Республіці. У Преторії за годину до початку матчу США—Алжир розповідає по телефону:
— Тут зараз холодно, аж пар іде, коли дихаєш. Дехто думає, що в Африці завжди тепло, але ПАР розташована на самому півдні, через протоку від Антарктиди.
Просить зачекати. У слухавці чути, як водій просить його допомогти поміняти колесо в машині.
— Тут живуть люди племені зулу, суту, пегі та дебеле, — чути голос Миколи і стукіт металу. — У них шкіра не шоколадна, а чорна, як антрацит. Навіть важко визначити, скільки жінці років. Дівчата копіюють моделей із журналів — малюють довгі чорні вії, яскраво фарбують губи. Одягаються кумедно, можуть натягнути все й одразу — штани й спідницю, кілька кофт зверху. Але головне для них — зачіска. Усі мають чорне дрібно завите волосся. Тому найбільшим шиком вважають висвітлене, пряме. Негритянка з білим волоссям виглядає дивно і мультяшно. Такі зачіски роблять просто на вулиці. Перукарі ходять із фотографіями білявок і пропонують свої послуги. Коштує на наші гроші 2,5 тисячі гривень, це середньомісячна зарплата африканця.
Васильков зітхає, каже, що з машиною все гаразд. Чути, як сідає в автомобіль.
— Дівчата за свої послуги беруть недорого, приблизно 10 доларів на годину. Зі світлим волоссям коштують дорожче. Туристам постійно нагадують, щоб не ходили до місцевих жінок, бо близько 60 відсотків хворі на СНІД. А ще тут велика злочинність. У нас нічого не вкрали, бо ми пересуваємося лише в машині. А у тренера уругвайців поцупили гроші, за які планувала жити вся команда.
Туристів просять не їздити у провінцію, бо в селищах можна заразитися будь-чим. Однак ми їздили в селище племені зулу. Там нас пригощали м"ясом крокодила та страуса. Крокодил схожий смаком на телятину, а страус — на курятину. У голови селища в хаті сиділи кілька жінок, усі його дружини. У дворі бігали кілька маленьких дівчат — його майбутніх дружин. Кожен чоловік бере собі стількох жінок, скільки може прогодувати. У президента ПАР є 13. Дружин можуть продавати, обмінювати, віддавати за борги. Біле населення цих традицій не підтримує.
Микола гукає оператора, аби той налаштував мікрофон.
— Усе, чого торкаємося, протираємо гелем для рук. Він дезінфікує. Воду не можна пити навіть кип"ячену, бо заражена хвороботворними мікробами. Я купую тільки бутильовану. Пообідати можна за гривень 50. Страви в них майже всі англійські, продукти дешеві. Банани смажать, авокадо та манго багато, надзвичайно солодкі мандарини.
У слухавці чути гул. Це вболівальники тренуються дути у трубки — вувузели.
— Це — ріжки, якими раніше африканці відлякували від своїх селищ хижих звірів. Вони починають гудіти за 10 хвилин до початку матчу і вже не зупиняються до кінця. Шум такий, наче ти у великому вулику. Навчитися дути у вувузелу не так просто. Треба скласти трубочкою губи і видавити із себе звук, схожий на пердіння. Я такий ріжок купив додому як сувенір за 150 гривень.
2 
1
Коментарі
1