"В Росії ухилення від мобілізації сягатиме катастрофічних масштабів" – Кирило Михайлов

Так. Не знаю, чого інакше прагнуть, якщо оголосять окуповані землі Росією. Мабуть, росіяни раптом мають захотіти за ці території воювати.

В Росії всі байдужі до війни і вбивства українців. Але самі воювати не хочуть. Навіть 3-й армійський корпус виявився не укомплектований. Змогли зібрати дві третини – 10 тисяч замість 15 тисяч людей. Якщо Москві зараз потрібно зібрати 300 тисяч, то хочуть через псевдореферендуми показати, що так захищають Росію.

Важко сказати, кого це може обманути. Навіть прихильники Кремля, які хочуть знищення української нації, розуміють, що псевдореферендуми і мобілізація – лише привід та спроба посилити російські війська в Україні. Сил Росії, які там від початку так званої "спецоперації", з 24 лютого, виявилося недостатньо.

Також шантажують Україну та Захід. Мовляв, коли українські війська продовжать звільняти окуповані території, щоб не робили цього, бо нібито там тепер Росія, і вона може відповісти ядерною зброєю.

Проте Москва не контролює повністю жодної з чотирьох окупованих областей, які хоче анексувати. Навіть Луганщину, яку захопила майже всю. Українці недавно звільнили село Білогорівка в цій області. Тож все це для внутрішнього вжитку, щоб після так званих референдумів українські міста Слов'янськ, Краматорськ чи Запоріжжя називати "російськими містами, які окупувала Україна".

300 тисяч, про які заявив Кремль, це межа російських мобілізаційних можливостей. За умови, що відбуватиметься поетапно. Зараз навіть російська система підготовки строковиків порушена. Для нових мобілізованих немає вільних ресурсів.

Практично всю боєздатну техніку, на якій вчать строковиків, давно послали в Україну. Бракує офіцерів. Усі або беруть участь в бойових діях, або загинули, або потрапили в полон, або поранені, або звільнилися. Теоретично останніх можуть знову затягти в армію, але їхній бойовий дух дуже поганий. Якість навчання буде дуже низькою.

Зрозуміло, протягом кількох місяців 300 тисяч в країні зі 140 мільйонами людей як-не-як зможуть зібрати, мобілізувати і відправити на фронт. Але їхній якісний рівень буде низьким – щось середнє між 3-м армійським корпусом та мобілізованими з так званих Л/ДНР. Вони воюватимуть на все більш застарілій техніці, яка ще й в поганому стані. Добре горить, але погано їздить і стріляє. Бракує транспорту для доставки військ на поле бою. Вони вже часто йдуть у бій лише з автоматом Калашникова та мінімальним захистом. Бракує молодших офіцерів, які потрібні для ефективної мобілізації.

Єдине, на що будуть здатні – затикати дірки на фронті та пробувати завадити повторенню Харківської операції ЗСУ на інших ділянках.

 

Фактично так. Цікаво, що не карають за реальні воєнні злочини чи злочини проти людяності, які чинять російські війська в Україні. Усе, щоб позбавити людей вибору – мусиш воювати.

Навряд чи це працюватиме так, як хоче російське керівництво. Якщо за пошкодження чи втрату техніки каратимуть, то в російській армії вже існує культура "не повідомляти керівництву погані новини". Бо відповідає той, хто повідомив. Якщо за це буде 10–15 років ув'язнення, ніхто не казатиме, що щось не так.

Усе спрямоване на те, щоб не залишати солдатові виходу, окрім як воювати. У пакеті законів покарання за "добровільну здачу в полон". Цікаво, як з'ясовуватимуть, добровільно чи вимушено здався? Чи солдат має загинути, але не здатися? Усі справедливо згадують радянський період, коли таке покарання очікувало на багатьох радянських військовополонених. Тоді були штрафні батальйони та ярлик дезертира. Це заважало подальшій кар'єрі. Щось подібне бачимо в Росії. Уже були приклади, коли в військових квитках ставили штамп "дезертир, який зганьбив свою частину" за відмову воювати. Цей квиток зі штампом потім треба показувати при прийомі на роботу. Маємо повторення сталінських практик. Триває психологічний тиск на військових, щоб не здавалися в полон, не пробувала уникнути бойових дій.

Із військової теорії, мобілізація не може бути лише технічним процесом – взяти стільки-то людей і навчити їх. Мобілізація – політична справа. Путінський режим сприяє демобілізації суспільства. Відбиває будь-яке бажання активності. Навіть російська соцмережа "ВКонтакте", яку контролюють спецслужби, забороняє збір коштів на російську армію, який намагаються проводити російські волонтери. Хоча це значно менші масштаби, ніж в Україні. Навіть якби росіяни хотіли масово допомагати своїй армії, Москва знищує будь-яку можливість. Вона боїться всілякої суспільної активності, яка є в Україні. Навіть якщо цілі активності теоретично співпадатимуть з кремлівськими.

Російське суспільство байдуже до смертей і страждань українців, російських військових і до війни. У таких умовах, попри роботу пропаганди 24/7, мобілізувати населення неможливо.

Заздалегідь можна сказати, що з мобілізацією будуть проблеми. Якщо навіть в Україні є спроби уникнути її, попри весь патріотизм і масове бажання захищати свій дім, що казати про Росію. Там ухилення сягатиме катастрофічних масштабів.

Путіну звітуватимуть, що в російській армії все добре. Що волонтери, які критикують міноборони і дискредитують, за що передбачене ув'язнення, небезпечні. Відповідно, пояснюватимуть через пропаганду, що вони непотрібні, їхню роботу треба зупиняти в зародку. Як покарання, можуть мобілізувати.

Усе залежатиме від того, наскільки ретельно проводитиметься підготовка. Зараз кажуть, що не відправлятимуть у бойові зони строковиків, яких призвали навесні 2022 року. Хоча знаємо, що ті вже в Бєлгородській області на кордоні, мають втрати. Теоретично їх можуть відправити в бій, попри те, що пройшли слабке навчання. Ними теж стараються затикати дірки.

Після новин про участь у війні багато росіян почали уникати призову. Майже 100 тисяч, призваних цією весною, можуть відправити в Україну. Але це політична проблема, їхні батьки здійматимуть галас. Чекатимуть, що діти повернуться додому навесні 2023 року, а не в домовинах.

Якщо повіримо, що російська армія діятиме за принципом, який озвучили Путін і міністр оборони Сергій Шойгу в промовах, то візьмуть контрактників та військових запасу. Приблизно зможуть підготувати їх до лютого 2023 року. Це будуть дуже слабо підготовлені війська.

Припустимо, за кілька місяців зможуть підготувати кілька десятків тисяч живої сили і вдасться відновити виробництво старої техніки, відремонтувати поламану. Цими силами намагатимуться залатати певні напрямки, де російські сили зараз дуже послаблені. Це навіть не Харківщина, а північ Луганської області, де російська оборона посічена. Будуть спроби закріпитися та пережити осінь-зиму. Можливо, навесні, коли земля підсохне, навіть можуть спробувати знову піти в атаку.

Не знаємо, в якому форматі все буде. Як ці 300 тисяч мобілізують і навчать до весни. Припущення можуть 10 разів змінитися. Український Центр оборонних стратегій – дуже досвідчена команда військових аналітиків. Напередодні вторгнення там порахували, що сили, які Росія зібрала на українських кордонах, недостатні для цілей, які ставить керівництво РФ. Тобто для окупації Києва за 72 годин. Тому зробили висновок, що Кремль блефує щодо можливого наступу на столицю. Але потім всі бачили, що сталося. Не врахували, що керує операцію сам Путін, а він не зовсім адекватний та не знайомий із військовою справою.

Тож не можемо передбачати точно, що саме робитиме Росія. Може, зберуть 300 тисяч людей без попереднього досвіду служби в армії чи з мінімальним. Дадуть найменшу підготовку, старі автомати, по магазину відстріляти. Відправлять штурмувати українські позиції в Пісках чи вмирати під Херсоном.

Так, і також через неспроможність російських військ досягти навіть обмежених цілей операції – окупації Донецької та Луганської областей, а також через важке становище російських сил на Херсонщині. Загальний перебіг війни саме й призвів до цього рішення.

Аналізувати важко, бо мало інформації. За нашими підрахунками, найбільше постраждав 11-й армійський корпус Балтійського флоту. Є помилкове уявлення, що на Харківщині стояли тільки мобілізовані з так званих Л/ДНР. Там було багато призваних до цього корпусу з мінімальним досвідом. Навіть керівник польового штабу потрапив у полон. Українські сили захопили документи, штабну техніку. Можна говорити, що цей корпус розбитий.

Щодо 1-ї танкові армії та інших частин, які займали позиції біля Ізюма, вони напів організовано втекли, залишивши майже всю техніку. Зокрема, багато танків. Більшість сил не потрапили в полон, але без техніки потребують багато часу на відновлення боєздатності. Техніка теж буде потрібна мобілізованим.

Трофейну російську техніку ЗСУ може застосувати для створення практично цілої механізованої чи танкової бригади. Україна з березня використовує трофеї, які захопила в росіян – танки, БМП. Це важливо, бо саме танки та БМП зараз країни Заходу не поспішають постачати. Лише радянські зразки з країн колишнього соцтабору, які є застарілими.

На Харківщині Україна отримала дуже сучасні російські танки, одні з найновіших. Їх виробляли із залученням західної електроніки. Дуже боєздатні, якщо порівняти з танками 1970–1980-х, які ЗСУ отримали від Польщі. Велика підмога для подальшого контрнаступу.

Україна там наступає відносно невеликими силами. Але навіть цього достатньо, щоб звільняти нові населені пункти. Російська армія вирішила зробити нову лінію оборони східніше від річки Оскіл, по річці Красна, від Кремінної до Сватового та російського кордону. Це дає Україні змогу звільнити ще велику кількість населених пунктів і виникає запитання, чи Росії вдасться відновити цілісність оборони на цьому напрямку.

Українським силам треба буде відпочити та відновити особовий склад і втрачену техніку. Якщо вдасться швидко, зможуть продовжити звільнення решти Харківської області та півночі Луганщини. Є велике питання, чи росіяни зможуть організувати там відсіч. Це одна з причин оголошення мобілізації.

На цій ділянці воює переважно приватна військова компанія "Вагнер". Вона діє радше як класичне військове з'єднання, а не ПВК. Має техніку і зброю, якої найманці раніше ніколи не отримували в інших кампаніях – БМП, танки, важкі вогнемети, навіть літаки, якими керують пілоти-найманці. Крім цього, туди мобілізують російських в'язнів із мінімальною підготовкою. Їх застосовують для виявлення українських вогневих позицій задля подальшого ураження артилерією. Тактика використання дешевого "гарматного м'яса" при збереженні відносно досвідчених головорізів працює. Головорізи – не фігура мови. Бачили відео із Сирії, як вони відрізали людям голови. Таким чином можуть дуже повільно, але просуватися.

Не бачу стратегічних цілей цього. Навряд чи їм вдасться захопити Бахмут. Ціль радше в тому, що "вагнерівці" та їхній керівник Євген Пригожин користуються стратегічною автономністю. Вони відповідають максимум перед російським військовим керівництвом, яке керує всією операцію в Україні, а може, безпосередньо перед Путіним. Так само, як лідер Чечні Рамзан Кадиров.

Пригожин пробує закріпитися в російській верхівці. Доки російська армія показала себе невдахою, втрачає позиції і техніку, "вагнерівці" начебто круті та йдуть вперед. Пригожин пробує напрацювати вплив у владній верхівці як успішний виконавець завдань Кремля.

Подібне бачили, коли створював ПВК "Вагнер", здійснивши аутсорсинг втрат російської армії на користь найманців, яких ніхто не вважає за російські. Він намагається отримати дедалі більше впливу і державних контрактів.

Російське керівництво створює враження єдиної тоталітарної машини, яка злагоджено працює. Насправді це коло впливових гравців у тіні Путіна, які конкурують за ресурси, повноваження, бонуси.

Мають раніше чи пізніше дійти до безвихідної ситуації. Так довго, як триває український наступ, вони втрачають більше боєприпасів і палива, ніж отримують. Ці сили стають все слабшими. Українці змушують їх витрачати дедалі більше боєприпасів і палива, щоб швидше послабити до критичної межі. До них все менше доходить допомоги з іншого берега. Триває регулярна робота ЗСУ зі знищення поромів, переправ через річку, мостів, які намагаються робити через Каховську ГЕС.

Хоча в росіян біля Херсона декілька лінії оборони та найбільш досвідчені війська, повітряно-десантні сили. Але, з математичної точки зору, рано чи пізно Херсон звільнять. Не люблю робити прогнози, але аналітики називають дати до Нового року. Виснаження найкращих російських сил там веде їх до катастрофи.

Російське керівництво загнало себе в таку ситуацію. Українська артилерія, війська та авіація продовжує їхнє ефективне знищення. Це не менш важливо, ніж саме звільнення міста. Хоча воно теж дуже важливе з економічної, політичної та гуманітарної точок зору. Усі бачили Ізюм, що там чинили за період окупації. Є підстави вважати, що на Херсонщині теж багато злочинів проти людяності, страт, катувань, викрадень людей. Тому звільнити навіть частину Херсонщини від цього жаху вкрай важливо.

Попри мобілізацію в Росії, є багато факторів, що грають на користь України. По-перше, постачання західної військової техніки, яка що далі, то краща, відносно того, що отримує російська сторона. По-друге, український бойовий дух незрівнянно вищий, ніж російський. По-третє, Україна має кращі дані розвідки. По-четверте, більш досвідчених командирів та вище оперативне мистецтво ведення війни. По-п'яте, тривають західні навчання нових сил, які тренують українські війська в кількох країнах Європи. По-шосте, в України перевага у високоточних засобах вогневого ураження. Усе це буде тільки нарощувати українські сили, порівняно з російськими.

Росія може використати щось, що принаймні тимчасового вирівняє шанси. Як, наприклад, іранські бойові дрони, які виявилися неприємно ефективними і здатними вражати українську техніку. Але переваги залишаються на боці України. Що далі, то більше всі фактори схилятимуть шальки війни на українську користь.