"Швидка поразка Путіна чи його приниження - єдина надія на стабільність у Європі" - Енн Епплбаум

Думки у виданні The Atlantic історика Енн Епплбаум.

Вираз "виїзна естакада" - річ із бетону й сталі. Зараз будь-хто, хто говорить про з'їзд з дороги війни в Україні, а багато хто робить це у владі, на радіо, у мільйонах приватних суперечок, використовує термін метафорично, маючи на увазі угоду, яка могла б переконати Володимира Путіна зупинити вторгнення. Дехто вважає, що такий з'їзд можна було б легко збудувати, якби тільки дипломати були готові докласти зусиль або якби Білий дім був не таким войовничим. На жаль, припущення, що лежать в основі цього переконання, є помилковими.

Перше припущення - глава Росії хоче покласти край війні, йому потрібно звернути з цієї дороги, і він насправді шукає спосіб зберегти обличчя і уникнути, за словами президента Франції Еммануеля Макрона, подальшого "приниження".

Путінська армія погано себе показала, їхні війська несподівано відступили з півночі України. Вони тимчасово відмовилися від ідеї знищення української держави. Зазнали значно більше втрат, ніж будь-хто очікував, втратили значну кількість військового обладнання і показали більшу логістичну некомпетентність, ніж передбачала більшість експертів. Але тепер перегрупувалися на сході й півдні України. І прагнуть виснажити українські війська, міжнародних партнерів України та українську економіку, яка, можливо, вже скоротилася наполовину.

Російська економіка, яка підтримується доходами від нафти й газу, переживає набагато менш серйозну рецесію, ніж українська. Російську армію не турбує громадська думка. Її не хвилює, скільки російських солдатів загине. З усіх цих причин Путін цілком може гадати, що на нього чекає перемога у довготривалій війні на виснаження не лише на півдні та сході України, але, у підсумку, у Києві та за його межами. Саме це досі кажуть російському народові кремлівські пропагандисти. На їхньому державному телебаченні російська армія тріумфує, російські солдати захищають мирних жителів, а лютують лише українці. За невеликими винятками ніхто не готував російську громадськість до чогось, крім тотальної перемоги.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Століття гноблення викували дивовижну стійкість України

Друге припущення, висунуте прихильниками "з'їзду", полягає в тому, що Росія, навіть якби почала переговори, все одно дотримувалася б підписаних нею угод. Навіть звичайне припинення вогню має включати поступки з обох сторін, а щось суттєвіше вимагатиме довшого списку зобов'язань та обіцянок. Але зухвала нечесність - це тепер нормальна частина російської зовнішньої політики, а також внутрішньої пропаганди. Напередодні війни високі російські чиновники не раз заперечували намір напасти на Україну, російське телебачення висміювало попередження Заходу про вторгнення як "істеричні", а Путін особисто обіцяв президентові Франції, що війни не буде. Нічого з цього не було правдою. Не можна також вірити жодним майбутнім обіцянкам російської держави, поки вона перебуває під контролем Путіна.

Не схоже, щоб Росія була зацікавлена у виконанні численних договорів, які вона теоретично зобов'язана виконувати, зокрема Женевську конвенцію та Конвенцію ООН про геноцид. Поведінка російських військ у цій війні свідчить, що не існує міжнародної угоди, на дотримання якої Путін міг би піти.

Що б він не пообіцяв під час мирних переговорів, західним чиновникам доведеться виходити з того, що будь-яке українське населення, передане Росії, зазнає арештів, терору, масових пограбувань і зґвалтувань у безпрецедентних масштабах. Що українські міста й регіони, всупереч волі народу, приєднають до Росії. І що так само, як і 2014 року, коли російські маріонетки на Донбасі погодилися на перемир'я, будь-яке припинення вогню буде тимчасовим. Протриває лише, доки російська армія не перегрупується, не озброїться і не почне все знову.

Путін чітко дав зрозуміти, що знищення України є для нього важливою, навіть екзистенційною метою. Де доказ того, що він від неї відійшов?

Третє припущення полягає в тому, що нинішня влада в Києві або будь-які майбутні українські політики здатні обміняти територію на мир. Зробити це означало б винагородити Росію за вторгнення та визнати, що вона має право викрадати лідерів, вбивати мирних жителів, ґвалтувати жінок і депортувати будь-кого з України. Який український президент чи прем'єр може погодитися на цю угоду й залишитися на своїй посаді?

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Після поразки такі режими, як-от путінський, скочуються до громадянської війни з високим рівнем насильства" – фінський полковник Петтері Каянмаа

Російська жорстокість також означає, що будь-яка тимчасова поступка територією рано чи пізно стане джерелом заколоту, бо жодне українське населення не може нескінченно зазнавати таких тортур. Вже партизани в Мелітополі, окупованому в перші дні війни, стверджують, що вбили кілька російських офіцерів і вчинили диверсії. Підпілля зароджується в окупованому Херсоні та інших місцях. Поступка територією заради угоди зараз спричинить новий конфлікт згодом. Припинення одного виду насильства призведе до інших видів.

Це не означає, що війна може чи має тривати вічно або дипломатії взагалі немає місця. Це також не означає, що американці та європейці мають бути сліпі до реальних викликів, які тривалий конфлікт створить для України. Західна коаліція, яка підтримує Київ, безперечно, може дати збій. Хвиля адреналіну, яка досі рухала українську армію і владу в Києві, може впасти. Економіка України може розвалитися, що зробить боротьбу набагато складнішою чи навіть неможливою.

Але навіть у цьому випадку "виїзна естакада" залишається неправильною метафорою і метою. Захід не має пропонувати Путіну звернути з дороги. Нашою метою, нашим ендшпілем має бути поразка. Насправді, єдине рішення, яке дає хоч якусь надію на тривалу стабільність у Європі - швидка поразка Путіна або навіть, за словами Макрона, його приниження. Правду кажучи, глава Кремля не тільки має припинити війну, а зробити висновок, що війна була жахливою помилкою, яку неможливо повторити. Більше того, його оточення - керівники армії, спецслужб, бізнес-спільноти повинні дійти такого ж висновку. Як і до всієї російської громадськості.

Поразка може набути кількох форм. Можливо, військова. Білий дім тепер має збільшити не лише рівень, а й швидкість допомоги Україні. Він має надати зброю далекого радіусу дії, необхідну для повернення окупованої території, і, можливо, також допомогти у швидкій логістиці цієї зброї. Поразка може бути економічною, прийнявши форму тимчасового газового і нафтового ембарго, яке остаточно відріже Росію від джерел доходів. І триватиме, як мінімум, до кінця війни. Поразка може передбачати створення нової архітектури безпеки, заснованої на нових видах гарантій безпеки для України, або навіть свого роду членство України в НАТО. Якої б форми гарантії не були, вони мають суттєво відрізнятися від Будапештського меморандуму 1994 року, в якому Україні дали "гарантії безпеки", які взагалі нічого не означали.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Сформована військова антипутінська коаліція, яка завдасть стратегічної поразки Кремлю" – Павло Клімкін

Поразка може також містити ширші санкції не лише щодо кількох вибраних мільярдерів, а щодо всього російського політичного класу. "Фонд боротьби з корупцією", який очолює російський опозиціонер Олексій Навальний, що сидить у в'язниці, склав список із 6000 "хабарників і розпалювачів війни" - політиків і чиновників, які сприяли війні та режиму. Європарламент уже закликав до санкцій проти цієї групи.

Хоча такі заяви вважаються недипломатичними, адміністрація Джо Байдена чітко розуміє, що поразка, усунення від влади чи фізичне знищення Путіна - єдиний результат, що забезпечує довгострокову стабільність в Україні та в решті Європи.

"Путін не може залишатися при владі", - сказав Байден у березні.

У квітні міністр оборони Ллойд Остін заявив, що сподівається "побачити, як Росія буде ослаблена настільки, щоб не могла більше робити те, що зробила, вторгнувшись в Україну". Заяви Байдена та Остіна були сприйняті як помилка або як необдумані слова, які могли спричинити роздратування у росіян. Правду кажучи, вони були наполовину сформульованим зізнанням непривабливої дійсності, з якою ніхто не хоче стикатися. Будь-яке припинення вогню, що дозволяє Путіну здобути хоч якусь перемогу, буде нестабільним за своєю суттю, бо підштовхне його до нової спроби. Перемога в Криму не задовольнила Кремль. Перемога в Херсоні - теж.

Я розумію тих, хто боїться, що перед неминучою поразкою Путін спробує застосувати хімічну або ядерну зброю. Те саме я переживала на початку війни. Але відступ з-під Києва й Харкова свідчить, що Путін таки не ірраціональний. Він чудово розуміє, що НАТО є оборонним союзом, бо прийняло заявки Швеції та Фінляндії, не чіпляючись за бюрократію. Його генерали роблять розрахунки та зважують втрати. Вони чудово розуміють, що ціна перших успіхів Росії була надто високою. Ціна застосування тактичної ядерної зброї буде значно вищою - не принесе військового ефекту, але зруйнує всі відносини Росії з Індією, Китаєм та рештою світу.

Навпаки, справжня поразка може призвести до розплати, яка мала статися в 1990-х, коли СРСР розпався, але Росія зберегла всі атрибути й дрібнички радянської імперії – місце в ООН, посольства, дипломатичну службу. Усе за рахунок інших колишніх радянських республік.

1991-й був моментом, коли росіяни мали усвідомити всю безрозсудність імперського замаху Москви. Коли мали зрозуміти, чому так багато їхніх сусідів ненавидять і бояться їх. Але російська громадськість не засвоїла уроку. Упродовж 10 років Путін, переповнений невдоволенням, переконав багатьох, що Захід і решта світу чимось їм зобов'язані й подальші завоювання виправдані.

Військові втрати можуть створити реальну можливість для національного самоаналізу чи серйозних змін, як це часто траплялося в Росії у минулому. Тільки невдача може змусити самих росіян засумніватися у сенсі й меті колоніальної ідеології, яка протягом десятиліть не раз призводила до зубожіння та руйнування їхньої власної економіки та суспільства, а також економік і суспільств сусідів. Ще один заморожений конфлікт, ще одна схема тимчасового стримування, ще один компроміс, який врятує лице, не покладе край російській агресії, не принесе постійного миру.

Переклад Gazeta.ua

×