Країни Африки обженуть Україну економічно за 30 років. Огляд світової преси

Gazeta.ua підготувала огляд преси - що писали 14-21 вересня в світових засобах масової інформації про Україну та події навколо неї.

"30 років перипетій України", Forsal, Польща

"Маємо те, що маємо" - ці слова першого українського президента Леоніда Кравчука в 1990-х прекрасно описують ситуацію, в якій опинилася Україна і її економіка після 30 років незалежності.

Восени торік уряд України опублікував економічний аудит. 1991-го країна з $3600 ВВП на душу населення займала 60-те місце в світі, що було середнім показником для країн Центральної і Східної Європи. 2019 року цей показник був $3225. Водночас ВВП Польщі на душу населення зріс за той же період з $5511 до $17387. Реальний ВВП України сьогодні нижчий, ніж в 1991-го, а купівельна спроможність українця в чотири рази нижча, ніж у поляка.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Зеленський не отримав від Байдена бажаного - що про нас пише світова преса

Очікування на старті були величезними. І не безпідставними. На початку 1990-х країна мала комплекс промислових підприємств, які виробляють широкий спектр споживчих товарів. Але для керівників компаній нова реальність виявилася занадто складною. Дерегулювання грошового обігу призвело до поширення бартеру. Робітникам, яким щастило виробляти товари народного споживання, все частіше "платили" продукцією підприємства. Ті, кому не пощастило, приходили на роботу в надії отримати зарплату в майбутньому і майже за безцінь продавали, що могли, щоб прогодувати сім'ї. Замість стрімкого розвитку Україна подолала стрімку гіперінфляцію, яка в 1993 році сягнула астрономічних 10155%. Спритніші шукали виходу за кордоном, заповнюючи і польські базари. Продавали все, що можна. Символом часу стала сумка-кравчучка.

 

Одним із перших ключових економічних рішень молодої держави була приватизація держпідприємств. Те, як це зробили, досі болісно дається взнаки. 1992-1994-го держава продала 9,4 тис. підприємств і віддала ще 6,7 тис. в обмін на приватизаційні сертифікати. Більшість компаній віддали за безцінь. Державна власність потрапила в руки людей, які не вміли нею раціонально користуватися. Її розподілили в інтересах найсильніших - партійної, управлінської, регіональної і союзної еліти. Держава нічого не отримувала, інтереси бюджету при стихійній приватизації не враховувалися.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Небагато країн в світі так покладаються на підтримку США, як Україна - американська преса про візит Зеленського

Україну врятувала від тотальної катастрофи лібералізація економіки. 2005 року вона оговталася від гігантських втрат 1990-х і досягла $86 млрд, перевищивши стартовий рівень 1992-го. 2006 року валовий внутрішній продукт становив $107,6 млрд. 2008-го - $180 млрд.

Коли влада перейшла до президента Віктора Януковича, почали тотальну атаку на підприємців. Шок змусив бізнес підтримати протести 2014 року.

Російська агресія, окупація Криму і війна на Донбасі призвели до того, що в 2014-2015 роках ВВП скоротився більше, ніж наполовину і склав усього $81 млрд. Період після 2014 року - час економічних реформ, що проводять під егідою Міжнародного валютного фонду.

ВВП України 2020-го сягнув $155,6 млрд. Від українських трудових мігрантів прийшло $12,1 млрд, тобто близько 8%. Близько трьох мільйонів українців шукають кращої долі за кордоном.

Темпи росту української економіки вдвічі нижчі середньосвітових за останні 30 років. Внесок України в світову економіку впав за 30 років з 0,003% до 0,0018%. Якщо країна не прокинеться і продовжить йти по цій долині ще 30 років, то її обженуть більшість країн Африки.

"Путін обвів німців навколо пальця", Frankfurter Allgemeine Zeitung, Німеччина

20 років тому Володимир Путін виголосив у Берліні промову, досі дуже популярну серед німців. Через два тижні після терактів у США 11 вересня 2001 року він піднявся на трибуну Бундестагу. Заявив, що Європа може стати потужним і незалежним центром світової політики лише, якщо об'єднає сили з Росією. Він критикував те, що рішення в Європі приймають без Москви, хоча Холодна війна закінчилася. Виступ був успіхом з російської точки зору. Німецькі медіа вразили слова російського лідера.

Путін тоді відмежувався від "тоталітарної сталінської ідеології" і критикував СРСР за Берлінську стіну як символ поділу Європи. Він справляв враження не радянської бетонної людини, а зраненого ведмедя, який прагне пошани для своєї країни. Крім того, пропонував допомогу в боротьбі з тероризмом і навіть погодився з американською присутністю в регіоні, який Росія раніше вважала сферою свого впливу.

Проте про політику слід судити не за словами, а за справами. Путін очікував, що Захід прийме його дії в Чечні в обмін на підтримку в боротьбі з тероризмом. Він також домагався участі Росії в прийнятті рішень у світовій політиці, заграючи з можливою участю Росії в НАТО.

Проте вже тоді було ясно, що слова його не щирі. Коли в серпні 2000 року затонув атомний підводний човен "Курськ", Путін відкинув пропозиції Великої Британії і Норвегії про допомогу, хоча це підвищило б шанси на порятунок екіпажу. Його девізом стало: "Росія має знову стати наддержавою". Потім Путін ліквідував у Росії незалежні ЗМІ, наказував вбивати політичних опонентів, вторгся в Грузію і Україну. Не допомогло навіть те, що під впливом Берліну і Парижу, Тбілісі та Київ не прийняли в НАТО.

Звинувачення Путіна проти Заходу в "провокуванні кольорових революцій" в колишніх радянських республіках - результат його розчарування втратою впливу і ваги Москви. Путін вважає відповідальним за внутрішні проблеми і помилки своєї країни зовнішні сили. Він керує Росією все авторитарніше. Тому йому все важче знаходити партнерів серед європейських центристських партій.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Меркель в Києві обговорювала мир на сході України і "Північний потік-2" - що про нас пише світова преса

Розрив між політичною системою в Росії і західними демократіями став завеликим, щоб Росія могла співпрацювати з німецькими центристськими силами. Ось чому Путін ставить на крайні партії, особливо на "Альтернативу для Німеччини", політиків якої з честю приймають у Москві.

"Тисячі людей пройшли маршем за права ЛГБТ в Києві", Reuters, Велика Британія

Близько 7 тис. людей мирно пройшли українською столицею в неділю, 19 вересня, в рамках щорічного гей-параду. 2019-го "Марш рівності" відвідали 8 тис. чоловік - найбільше з моменту започаткування події 10 років тому. Торік прайд скасували через пандемію.

 

Учасників маршу оточила поліція. Поблизу зібралися кілька сотень противників заходу - релігійних та націоналістичних груп, проте насильства не було. Серед учасників були британські та американські дипломати. Також - українські військові нетрадиційної орієнтації.

47% українців негативно ставляться до представників ЛГБТ, згідно опублікованого у серпні опитування соціологічної групи "Рейтинг".

"В армії ще є проблеми з рівноправністю. Правила служби не дозволяють нам розкривати справжні імена. Це вдруге приходимо на марш, щоб відкрито сказати: в армії та інших не пов'язаних з ЛГБТ-рухом організаціях також є ЛГБТ-люди", - каже військова Анастасія, яка воювала на Донбасі.

Київ посилив підтримку прав ЛГБТ, відколи прозахідні політики прийшли до влади 2014-го. 2015 року український парламент прийняв закон, що забороняє дискримінацію на роботі. Українське законодавство наразі не дозволяє шлюби чи усиновлення дітей одностатевими парами.

Уповноважена з прав людини в Україні Людмила Денисова написала в Facebook, що Конституція визнає всіх людей "рівними в правах від народження, незалежно від будь-яких характеристик, включаючи сексуальну орієнтацію і гендерну приналежність". І закликала громадян бути терпимими один до одного і утримуватися від проявів дискримінації.

×