6 квітня 1994-го під час приземлення в столиці Руанди Кігалі був збитий літак з президентами Руанди і Бурунді - 57-річним Ювеналом Хабіаріманом і 39-річним Сіпріаном Нтаріаміром. Внаслідок військового перевороту до влади в країні прийшла народність хуту, яка організувала озброєні загони "Інтерахамве" і "Імпузамугамбі". Ті провели геноцид етнічної меншини тутсі. За приблизно 100 днів в країні вбили близько 800 тис. людей, із них 90% тутсі та 10% хуту.
Приватна радіостанція, відома як "Радіо тисячі пагорбів", підігрівали закликами до вбивства тутсі та зачитували списки потенційно небезпечних персон. За допомогою адміністративних методів в організацію масових вбивств були залучені також звичайні громадяни. Багато тутсі загинули від рук сусідів. Знаряддям вбивства переважно служили мачете. Найжорстокіші сцени ставалися в місцях тимчасової концентрації біженців - у школах і церквах. Західні миротворці та представники ООН поспішно покидали країну, залишаючи тутсі на вірну смерть.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Вагнерівці" порушують права людини в Африці
Організацією геноциду займалися представники влади. Розпочало геноцид центральне військове правління, однак скоро значну роль зіграла місцева влада.
З початком геноциду армія та озброєні групи хуту почали масове спорудження дорожніх постів для унеможливлення втечі біженців. На подібних постах охоронці перевіряли документи чи в інший спосіб визначали приналежність людей до певної національності. За офіційними даними влади Руанди, загинули 937 тис. людей. За даними ООН, 800 тис.
Було переміщено кілька мільйонів людей всередині країни і близько 2 млн хуту втекли за кордон, боячись помсти. У таборах біженців виникли антисанітарні умови, лютувала холера, бракувало ліків і їжі. Для сусідніх з держав руандійські події квітня-липня 1994 року вилилися у величезну кількість біженців.
Після геноциду Руанда зіткнулася з різними проблемами. Зокрема незаконним захопленням земель і майна. Після повернення до Руанди біженці-тутсі займали будинки і майно, покинуті хуту. Коли старі господарі, що також втекли, поверталися, спалахували конфлікти. Унаслідок того, що законні власники майна були хуту, вони видавалися військовими як учасники геноциду чи піддавалися жорстокості, навіть стратам без суду і слідства. Крім того, серйозною проблемою стали масові арешти підозрюваних в геноциді. Арешти проводили довільно, в'язниці були переповнені, в'язні сиділи в умовах тісноти і браку їжі. Проблема голоду стала важливою. Урожай був незібраним, а великі території пустували. До того ж, на півдні Руанди була засуха. У таборах для біженців ставались голодні смерті. Ще однією проблемою стала відсутність санітарної безпеки. Велика кількістю трупів, покинутих на відкритому повітрі, а також у водоймах, заражала їх. Це призвело до епідемій, зокрема, холери. Крім того, бідою стала епідемія СНІДу, що й раніше була проблемою в Руанді.
У листопаді 1994-го в Танзанії розпочав роботу Міжнародний трибунал із злочинів у Руанді. Серед підслідних - організатори і натхненники геноциду, колишні чиновники правлячого режиму. Зокрема довічне ув'язнення отримав колишній прем'єр Жан Камбанді за злочини проти людства. Засуджені були пропагандисти "Радіо тисячі пагорбів", які закликали знищувати тутсі. У 1999-му засуджений до довічного ув'язнення був Джордж Рутаганде, що в 1994-му очолював загони "Інтерахамве".
3 
1
Коментарі