"Чому Путін може зважитися на війну" – що пише про нас світова преса

5

Президент Франції Еммануель Макрон перед візитом до Москви заявив, що з Росією треба домовлятися, враховуючи її побоювання. А американська історикиня Енн Еплбом пише, як виникла фобія Володимира Путіна перед протестами й демократією. Ось дещо з того, що писали про нас у світових ЗМІ.

"Макрон каже, що угода про запобігання війні близька до підписання", ВВС, Велика Британія

Макрон заявив, що угода, яка дозволяє уникнути масштабної війни в Україні, можлива. Росія має право говорити про свою безпеку.

Перед переговорами в Москві з президентом Путіним у понеділок, 7 лютого, він закликав до "нового балансу" для захисту держав Європи і враховувати заспокоєння Росії. Але додав, що суверенітет України не підлягає обговоренню.

Росія зосередила війська на кордоні з Україною, але заперечує плани вторгнення. Москва висунула ряд вимог. Зокрема, щоб НАТО скасувало вступ України, а також скорочення військової присутності Альянсу в Східній Європі. Західні країни відкинули це. Запропонували інші галузі для переговорів, наприклад, про скорочення ядерних озброєнь.

Макрон сказав, що метою Росії є "не Україна, а уточнення правил з НАТО та ЄС". Він додав, що сподівається, що його діалогу з Путіним буде достатньо для запобігання воєнному конфлікту.

Він також розмовляв із президентом США Джо Байденом у неділю. Застеріг від очікувань, що Москва зробить односторонні кроки для деескалації ситуації. Сказав, що Росія має право висловлювати свої побоювання. Додав, що налагодження діалогу з Кремлем не може "відбутися шляхом ослаблення будь-якої європейської держави".

 

"Маємо захистити наших європейських братів, запропонувавши новий баланс, здатний зберегти їхній суверенітет і мир. Це необхідно робити, поважаючи Росію та розуміючи сучасні травми цього великого народу й великої нації", - сказав Макрон.

Поїздка до Москви, а потім до Києва 8 лютого погоджена з німецькими та американськими союзниками. Поява Макрона в центрі уваги також пов'язана з президентськими виборами у Франції в квітні.

Президент Франції вже закликав до відновлення відносин із Росією. В січні заявив, що ЄС має розпочати власний діалог із Москвою, а не покладатися на Вашингтон.

США знову попередили, що Росія може вторгнутися в Україну будь-якої миті.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Макрон завтра буде в Україні

"Ми перебуваємо у вікні. Будь-якого дня Росія може розпочати воєнні дії проти України, або це може статися через кілька тижнів", - заявив у неділю радник Білого дому з національної безпеки Джейк Салліван.

Раніше два американські чиновники повідомили, що Росія зібрала майже 70% військового потенціалу, необхідного для масштабного вторгнення в Україну.

 

Проте міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба применшив загрозу неминучого вторгнення, написавши в неділю у Twitter: "Не вірте апокаліптичним пророцтвам. У різних столиць є різні сценарії, але Україна готова до будь-якого розвитку подій".

"Причина, чому Путін може зважитися на війну", The Atlantic, США

Стаття історикині Енн Епплбом.

Навіщо Путіну нападати на Україну, яка його не провокувала? Навіщо ризикувати кров'ю своїх солдатів? Санкціями та економічною кризою? Якщо насправді не хоче ризикувати, то чому грає в цю складну гру?

Багато тактик Путіна, як-от використання підставних проросійських "сепаратистів" для війни на Сході України, створення маріонеткового уряду в Криму - старі тактики КДБ. Фальшиві політичні групи КДБ домінували в Центральній Європі після Другої світової війни.

 

Історія розпочинається у 1980-х. Останні роки того десятиліття були для багатьох росіян часом оптимізму й хвилювання. Політика гласності означала, що люди вперше за багато десятиліть говорили правду. Багато хто відчував реальну можливість змін, і думали, що це можуть бути зміни на краще.

Путін пропустив момент натхнення. Натомість його відправили до відділення КДБ у Дрездені, де він пережив падіння Берлінської стіни 1989 року як особисту трагедію. Поки світові телеекрани рясніли новинами про закінчення холодної війни, Путін і його товариші з КДБ у приреченій радянській країні гарячково спалювали файли, телефонували в Москву, яка не відповідала, боялися за життя та кар'єру.

Для працівників КДБ це був не час радості. А урок про природу вуличних рухів і силу демократичної, антиавторитарної, антитоталітарної риторики. Путін, як і його взірець для наслідування Юрій Андропов, який був радянським послом в Угорщині під час революції 1956 року, із цього періоду зробив висновок, що спонтанність небезпечна. Протест небезпечний. Розмови про демократію та політичні зміни небезпечні.

Щоб не допустити їх, російські правителі мають ретельно контролювати життя нації. Ринки не мають бути по-справжньому відкритими. Вибори не можуть бути непередбачуваними. Інакодумством слід ретельно "керувати" за допомогою правового тиску, публічної пропаганди й цілеспрямованого насильства.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Українці планують літні відпустки, поки посольства евакуюють своїх людей - що пише про нас світова преса

Хоча Путін сумував за ейфорією 1980-х, брав активну участь в оргії жадібності, що охопила Росію в 990-ті. Переживши травму Берлінського муру, він повернувся в СРСР і приєднався до колишніх колег у масовому розграбуванні радянської держави. За сприяння російської організованої злочинності. Також аморальної міжнародної офшорної індустрії з відмивання грошей колишня радянська номенклатура вкрала активи, вивезла гроші з країни, сховала за кордоном. Потім повернула готівку та використала її, щоб купити ще більше активів.

 

Після накопичення багатства була боротьба за владу. Деякі з перших олігархів потрапили до в'язниці або на заслання за кордон. Зрештою, Путін став головним мільярдером серед інших і тим, хто контролює такі таємні служби як-от ФСБ.

Ця позиція зробила Путіна одночасно сильним і слабким. Сильний, бо контролює багато важелів російського суспільства та економіки. Спробуйте уявити собі президента США, який контролював би не лише виконавчу владу, зокрема ФБР і ЦРУ, але також Конгрес і судову владу, усі ЗМІ й великі бізнеси.

Влада Путіна не має юридичних обмежень. Він і його оточення діють без стримувань і противаг, без етики. Вони визначають, хто може бути кандидатом під час виборів, кому дозволено виступати публічно. Можуть ухвалювати рішення про відправку військ до кордонів з Україною, ні з ким не порадившись. Коли Путін обмірковує вторгнення, йому не потрібно враховувати інтереси бізнесу, споживачів, які можуть постраждати від санкцій. Не треба брати до уваги сім'ї російських солдатів, які можуть загинути в конфлікті, якого не хочуть. Вони не мають вибору, не мають голосу.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Росія зібрала 70% військ, необхідних для вторгнення - Reuters

Водночас становище Путіна вкрай хитке. Попри всю владу й гроші, тотальний контроль над ЗМІ й домінування в політичному просторі Путін на якомусь рівні знає, що він нелегітимний. Ніколи не перемагав на чесних виборах, не проводив передвиборчої кампанії, у якій міг би програти. Політична система, яку створив, глибоко несправедлива. Його режим не тільки керує країною, а й володіє нею, ухвалюючи економічні та зовнішньополітичні рішення, які мають принести користь компаніям, від яких він та оточення отримують особистий прибуток. Він знає, що державні установи існують не для того, щоб служити російському народу, а щоб красти в нього. Знає, що ця система добре працює для небагатьох багатих, але сильно погано для решти.

 

Усвідомлення Путіна, що його легітимність є сумнівною, публічно проявилася у 2011 році, після його сфальсифікованого "переобрання" на сумнівний третій термін. У цей час не лише в Москві та Санкт-Петербурзі, а й у десятках інших міст з'явилися натовпи, які протестували проти фальсифікацій на виборах і корупції еліт. Висміювали Кремль як режим "злодіїв і шахраїв" - гасло, популяризоване Олексієм Навальним. Пізніше режим отруїв Навального, ледь не вбивши його. Нині він у російській в'язниці.

Але Путін сердився не тільки на Навального. Він також звинуватив Америку, Захід, іноземців, які "намагаються знищити Росію". За його словами, команда колишнього президента Барака Обами організувала демонстрантів, а держсекретар Гілларі Клінтон "дала сигнал", щоб розпочалися протести.

На його думку, він не просто бився з російськими демонстрантами, а боровся з ворогами держави. Чи дійсно вважав, що натовпи в Москві виконували накази Клінтон, не має значення. Упродовж наступного десятиліття він вів боротьбу в Німеччині, Франції, Італії та Іспанії. Підтримував екстремістські групи та рухи, сподіваючись підірвати європейську демократію. Російські державні ЗМІ підтримали кампанію за брекзит, бо це мало послабити західну солідарність. Російські олігархи інвестують у головні галузі в усій Європі та світі, щоб дістати політичну підтримку. Особливо в невеликих країнах, як-от Угорщина та Сербія. Російські фахівці з дезінформації втрутилися в американські вибори 2016 року.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Агресор боїться великої війни й шукає варіанти. Найцікавіше в журналі "Країна"

Усе це - способи пояснити значення України для Путіна. Київ має значення як символ утраченої радянської імперії. Сучасна Україна має значення, бо щосили намагалася влитися у світ процвітаючих західних демократій. Україна за 20 років провела дві демократичні, антиолігархічні, антикорупційні революції. Остання, 2014 року, стала для Кремля особливо страшною. Ці протестувальники були натхненні тими ж ідеалами, які Путін ненавидить удома й прагне скинути за кордоном. Фото його палацу із золотими кранами, фонтанами і статуями у дворі схожі на розкіш Віктора Януковича, який утік.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "В Україні зі зброєю 200 тис. людей - батьки в Росії мають замислитися над цим" - що пише про нас британська преса

Вторгнення в Крим покарало українців за спробу втекти від клептократії. Показало власним підданим, що теж дорого заплатять за демократичну революцію. Вторгнення порушило писані й неписані правила й договори в Європі, показавши презирство Путіна до західного статус-кво. Після цього "успіху" Путін зробив ширшу атаку: серію спроб захопити Одесу, Харків та інші українські міста з російськомовною більшістю. Цього разу стратегія провалилася. Путін глибоко неправильно зрозумів Україну, вважаючи, що російськомовні українці розділять його радянську імперську ностальгію. Тільки в Луганську й Донецьку, куди зміг перекинути війська й важку техніку через кордон, удалося захоплення. Але й там не створив привабливої "альтернативи" України - Донбас став зоною хаосу й беззаконня.

Довгий шлях від Донбасу до Франції чи Нідерландів, де крайні праві політики сидять у Європарламенті й беруть російські гроші, щоб упоратися з "місіями щодо встановлення всіх фактів" про Крим. До маленьких американських містечок, де 2016-го виборці жадібно натискали на дописи у Facebook, написані в Санкт-Петербурзі. Усе це частини однієї історії: ідеологічна відповідь на травму, яку Путін і його покоління офіцерів КДБ пережили 1989 року.

Замість демократії вони просувають автократію. Замість єдності намагаються створити розділення. Замість відкритих суспільств пропагують ксенофобію. Замість того, щоб дати людям надію на краще, пропагують нігілізм і цинізм.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Проти війни з Україною та за відставку президента: російські офіцери звернулися до Путіна

Путін готується знову вторгнутися в Україну або вдає, що знову нападе з тієї ж причини. Хоче дестабілізувати Україну, налякати її. Хоче, щоб українська демократія зазнала краху. Щоб українська економіка впала. Щоб іноземні інвестори втекли. Щоб сусіди в Білорусі, Казахстані й навіть у Польщі та Угорщині засумнівалися, що демократія коли-небудь буде життєздатною у довготривалій перспективі в їхніх країнах. Хоче так сильно напружити західні інститути, особливо ЄС і НАТО, щоб вони розпалися. Хоче зберегти диктаторів при владі скрізь, де можливо, у Сирії, Венесуелі, Ірані. Хоче підірвати Америку, зменшити американський вплив, позбавити сили демократичну риторику.

Це великі завдання, і вони можуть бути недосяжними. Але в улюбленого для Путіна СРСР теж були великі недосяжні завдання. Ленін, Сталін та їхні наступники хотіли зробити світову революцію, підпорядкувати світ радянській диктатурі. Вони зазнали невдачі, але під час спроби завдали великої шкоди. Путін теж зазнає невдачі, але теж може заподіяти під час спроби багато шкоди. І не лише в Україні.

×