Найбільш смертоносні війни останніх 30 років

11

Україна пройшла позначку у 14 місяців війни. Генштаб ЗСУ оцінює втрати серед російських військових майже у 190 тис. осіб. Скільки загинуло цивільних у війні, точно ніхто не скаже. ООН назвала цифру в понад 8 тис., станом на 31 січня 2023 року. Хоча, за словами маріупольського волонтера Миколи Осиченка, а інсайдерською інформацією, лише у Маріуполі на кінець літа 2022 року в моргах задокументували 87 тис. загиблих, й навіть ці дані не повні. Це найбільша війна, яка зараз триває у світі між двома країнами. Але не єдиний конфлікт. Gazeta.ua розбиралася у найбільших війнах останніх 30 років.

Громадянські війни, операції проти терористів та наркокартелів

Зараз у світі точаться конфлікти у 32 зі 196 країн. Хоча їхня серйозність і тривалість різні, усі вони значно впливають на населення і призводять до великої кількості жертв, і гуманітарних криз. Про це пише портал Wise Voter.

У світі зараз одна велика війна між Росією та Україною, війни проти тероризму в 18 країнах, дев'ять громадянських воєн, дві війни проти наркокартелів та етнічне насильство в Південному Судані.

 

Один із найпоширеніших типів конфліктів у світі – боротьба з тероризмом. У цьому типі часто беруть участь недержавні суб'єкти, такі як групи екстремістів, які вдаються до насильства задля досягнення своїх політичних цілей. Такі країни як Алжир, Буркіна-Фасо, Чад, Демократична Республіка Конго (ДРК), Гана, Кот-д'Івуар, Мавританія, Мозамбік, Нігер, Судан, Танзанія, Того, Туніс, Уганда та Ємен переживають повстанські рухи терористів.

Громадянські війни також поширені. Ці конфлікти виникають через різні фактори, включаючи політичні, економічні та соціальні проблеми, і часто залучають різні групи в країні, які борються одна з одною. Афганістан, Центральноафриканська Республіка, Ефіопія, Лівія, Малі, Сомалі, Південний Судан та Сирія переживають громадянські війни.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Найкраща гарантія подальших постачань зброї – українські перемоги на полі бою" – Рассел Берман

Війни з наркокартелями - ще одна форма конфлікту, яка може призвести до значного насильства і заворушень. Колумбія та Мексика воюють із наркокартелями.

Нарешті, етнічне насильство - форма конфлікту, що виникає через напруженість між різними етнічними групами країни. Південний Судан переживає новий виток етнічного насильства.

Перша світова війна в Африці – найкривавіша бійня сучасності

Політолог Френсіс Фукуяма на початку 1990-х заявив, що закінчення холодної війни ознаменувало "кінець історії", тріумф капіталізму, ліберальної західної демократії над ідеологіями. Вважалося, що людство в XXI столітті буде глобальним, постконфліктним, рухатиметься до згоди, колективного миру та процвітання. Тези Фукуями були серйозно оскаржені терактами 11 вересня 2001 року й "війною проти тероризму", що розпочалася після цього на чолі зі США. У наступні десятиліття тероризм, етнічні конфлікти, громадянські війни, гібридні та спеціальні операції становили основну частину насильства у світі. Хоча в XXI столітті рівень смертності у війнах значно менший, порівняно з аналогічним періодом ХХ століття, йдеться про десятки тисяч життів, загублених щороку. Про це пише енциклопедія Britannica.

Найбільш смертоносною війною в XXI столітті наразі став конфлікт, що зародився у ХХ столітті. Геноцид у Руанді в 1994 році, повалення і смерть президента Заїра Мобуту Сесе Секо, а також етнічні чвари між народами хуту і тутсі стали факторами, які сприяли Другій війні в Конго. Її також називають Великою війною в Африці або Першою світовою війною в Африці через розмах та масштаби.

 

У 1997 році лідер повстанців ДРК Лоран Кабіла скинув Мобуту і змінив назву країни з Заїра на ДРК. Незабаром він виявився втягнутим у громадянську війну з силами, які привели його до влади. Східна частина ДРК стала кривавим полем битви. Армії дев'яти країн і ряд пов'язаних з ними груп повстанців спустошували сільську місцевість. Ангола, Намібія, Чад, Судан та Зімбабве підтримали сили Кабіли. Війська Бурунді, Руанди та Уганди - повстанців, що виступали проти нього.

Під час бойових дій сторони проводили масові зґвалтування у районах конфлікту. Великі частини ДРК втратили ресурси, оскільки організовані бойові дії між професійними арміями поступилися місцем розбою та грабуванням.

За оцінками, 3 млн із 44 млн населення країни, переважно мирних жителів, загинули під час бойових дій або померли від хвороб та недоїдання.

Громадянська війна в Сирії – 12 років пекла

Коли Арабська весна охопила Близький Схід і Північну Африку в 2011 році, народні повстання повалили авторитарні режими у Тунісі, Лівії, Єгипті та Ємені.

У Сирії диктатор Башар аль-Асад відреагував на протести навесні 2011 ескалацією насильства проти власного народу. Повстання переросло у громадянську війну, яка триває досі.

 

Групи повстанців захопили величезні ділянки країни, а територія під контролем уряду скоротилася до невеликої смужки землі на заході Сирії. Асад вдався до все більш жорстоких заходів для збереження влади, скидаючи бомби на міське населення і застосовуючи хімічну зброю по території з цивільними, яку контролювали повстанці.

У міру того як регіональні держави та західні країни брали на себе дедалі більшу роль у конфлікті, здавалося неминучим, що Асада усунуть від влади. Курди взяли під контроль райони свого проживання в Сирії, а США завдали повітряних ударів.

 

У 2015 році Росія, давній прихильник режиму Асада, розпочала кампанію бомбардувань на підтримку режиму, що зламало перебіг війни на користь диктатора. Угоди про припинення вогню не змогли зупинити насильство.

До початку війни, у 2011 році, у Сирії жив понад 21 млн осіб. Оцінки загальної кількості загиблих у країні – 500-600 тис., станом на березень 2023 року. Половина жертв померла в період із 2013 по 2015 рік. 13 млн сирійців залишили свої домівки, а 6,7 млн були змушені втікати з країни. У 87% усіх смертей серед цивільних винні сили Асада.

Конфлікт у Дарфурі – 20 років боротьби

На початку 2003 року повстанці підняли зброю проти режиму глави Судану Омара аль-Башира, спричинивши давню напруженість у регіоні Дарфур, що на заході країни. Цей конфлікт вилився в те, що уряд США пізніше назвав першим геноцидом ХХІ століття.

Після того, як повстанці здобули ряд гучних перемог над суданською армією, уряд країни озброїв і підтримав арабське ополчення, яке стало відоме як "Джанджавід". Воно провело цілеспрямовану кампанію терору та етнічних чисток проти цивільного населення Дарфура. В результаті, загинуло не менше 300 тис. осіб і було переміщено майже 3 млн. осіб.

 

Лише у 2008 році спільні миротворчі сили ООН та Африканського союзу змогли відновити видимість порядку у регіоні. 4 березня 2009 року Міжнародний кримінальний суд видав ордер на арешт аль-Башіра. Проте Ліга арабських держав та Африканський союз засудили ордер. Аль-Башир відвідав низку країн, які відмовилися його заарештувати та передати МКС.

У 2019 році аль-Башира усунула від влади суданська армія. Його посадили до в'язниці у столиці Хартумі. 31 серпня 2020 року суданська військова влада та повстанські групи підписали мирну угоду про припинення вогню. З 2021 року країною керує рада генералів. 15 квітня 2023 року в країні знову розпочалися бойові дії. Боротьбу за владу розпочали два головні генерали, які правлять країною та мають свої армії. За два тижні боїв загинуло вже майже 500 людей. 79-річного Башира перевели до лікарні, де його охороняють військові, пише ВВС.

Війна в Іраку – легко розпочати, важко завершити

Президент США Джордж Буш-молодший хотів повалити режим диктатора Іраку Саддама Хусейна ще до 11 вересня 2001 року. Найбільш смертоносний теракт в історії США два приводи для війни. Посилаючись на зв'язки між іракським режимом та "Аль-Каїдою", та на наявність у Іраку зброї масового ураження, Америка зібрала коаліцію країн і 20 березня 2003 року розпочала операцію. Обидва приводи для вторгнення згодом виявилися помилковими.

 

Війна в Іраку тривала у 2003-2011 роках. Вона призвела до громадянської війни та приходу до влади на частині території екстремістів з ІДІЛ, проти яких довелося провести кампанію повітряних бомбардувань коаліції на чолі зі США.

Війна пройшла дві окремі фази. Перша – коротка. Сили коаліції втратили менше 200 військових убитими і трохи більше, ніж за місяць великих боїв повалили режим Хусейна.

Друга – довга. Вона переросла у громадянську війну між різними силами іракського суспільства. Боротьба тривала роками. За перші п'ять років загинуло від 151 тис. до 1 млн. іракців. Більшість смертей сталася в результаті дій повстанців та громадянських конфліктів у 2004-2007 роках.

США вивели сили з Іраку у грудні 2011 року. Америка втратила близько 5 тис. військових, іракська армія близько 18 тис.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Щоб зробити Росію нормальною, їй слід відрізати "воювалку" - Іван Ступак

Міжконфесійне насильство, яке ще більше охопило країну після виведення сил США, спричинило захоплення частини країни силами ІДІЛ у 2014 році – групи релігійних фанатиків, які прагнули встановити халіфат в Іраку та Сирії. У період 2014-2016 років понад 50 тис. цивільних загинули від рук ІДІЛ або під час сутичок між ними та іракськими військами.

На піку розвитку ІДІЛ утримувало третину Сирії та 40% Іраку. США очолили коаліцію із 59 країн. За даними Пентагону, до грудня 2017 року, в результаті авіаударів було вбито понад 80 тис. бойовиків ІДІЛ. До того часу коаліція країн здійснила 170 тис. вильотів, 75% здійснили військові США. До грудня 2017 року ІДІЛ втратив 95% своєї території.

Вічна війна в Афганістані – 2001-2021 рік

Через кілька тижнів після терактів 11 вересня 2001 року США в коаліції країн почали завдавати повітряних ударів по режиму талібів в Афганістані. "Талібан" - екстремістське угрупування ісламістів, яке захопило владу в країні в 1992 році. Вони далт притулок терористам із "Аль-Каїди" та їх лідеру Усамі бен Ладену.

 

До грудня 2001 року таліби були відсторонені від влади, але афганські таліби, та їхні пакистанські колеги відновили сили в племінних районах по обидва боки високогірного кордону двох країн. Переглянувши тактику, таліби почали застосовувати партизанську боротьбу та саморобні вибухові пристрої проти військових і цивільних, що дало результат. Вони збільшили вирощування опіумного маку в районах, що під їх контролем, а міжнародна торгівля опіумом фінансувала більшу частину військової та терористичної діяльності.

У період з 2001 по 2021 рік було вбито близько 69 тис. афганських військових та поліцейських та 46 тис. мирних жителів. За цей час загинули понад 3579 військових коаліцій на чолі зі США. Близько 30 тис. пакистанських силовиків та мирних жителів були вбиті пакистанськими талібами. Також загинуло близько 53 тис. талібів

Під час секретної операції у Пакистані американці вбили Усаму бен Ладена у травні 2011 року. Лідери НАТО почали планувати стратегію виходу з Афганістану. 28 грудня 2014 року Альянс припинив бойові операції в країні та передав відповідальність за безпеку владі в Кабулі.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "У Бахмуті спалили російські резерви" - Іван Січень

Не маючи можливості ліквідувати талібів військовими засобами, сили коаліції та окремо афганський уряд звернулися до дипломатії, щоб покласти край війні. Кульмінацією стала угода між США і талібами у лютому 2020 року, яка передбачала виведення військ США з країни у 2021 році. Натомість таліби зобов'язалися не допускати нападу будь-якого бойового угруповання з афганської території на США та союзників. Одночасно з виведенням військ США таліби розпочали широкий наступ влітку 2021 року, успішно відновивши контроль над країною, включаючи Кабул 15 серпня. У той же день із країни втік президент Ашраф Гані. До 30 серпня останній військовий літак США вилетів з Афганістану, що поклало край військовій присутності Америки в країні.

Війна проти "Боко Харам" у Нігерії

Ісламістське воєнізоване угруповання "Боко Харам", назва якого означає "вестернізація – святотатство", було засновано у 2002 році, щоб нав'язати Нігерії шаріат – ісламське релігійне право.

 

Зростаюча радикалізація "Боко Харам" призвела до операції з її придушення нігерійськими військовими та вбивства лідера Мохаммеда Юсуфа у 2009 році. Після масової втечі з в'язниці у 2010 році бойовиків угруповання відродилося. Військові Нігерії вбили сотні бойовиків-ісламістів. "Боко Харам" завдавав ударів у відповідь, вбиваючи поліцейських, влаштовуючи втечі з в'язниць і нападаючи на цивільні об'єкти. Особливо сильно страждали школи та християнські церкви, а викрадення сотень школярів спричинило міжнародний осуд.

У міру того, як "Боко харам" захопила великі території, характер конфлікту змінився з терористичної кампанії на повстанський рух. Цілі міста були зруйновані. Війська з сусідніх Камеруну, Чаду, Беніну і Нігеру приєдналися до військових дій у відповідь. До кінця 2016 року територія під контролем "Боко Харам" стала пусткою. Але група все ще зберігала здатність здійснювати атаки терористів-смертників.

Щонайменше 11 тис. мирних жителів вбили бойовики "Боко Харам", і понад 2,3 млн осіб втратили домівки внаслідок насильства. 250 тис. покинули Нігерію та втекли до сусідніх країн.

Корупція у спецслужбах Нігерії та порушення ними прав людини перешкоджають зусиллям влади по боротьбі з екстремістами.

У 2015 році влада оголосила, що всі табори "Боко Харам" знищені, але атаки групи тривають. У 2019 році президент Нігерії Мухаммаду Бухарі заявив, що угруповання зазнало "технічної поразки". Її чергового лідера вбили у 2021 році.

Громадянська війна у Ємені

Громадянська війна в Ємені розпочалася з Арабської весни та повстання, в результаті якого повалили Алі Абдулли Салеха. Оскільки Салех щосили намагався зберегти пост президента, то відкликав війська з віддалених районів країни для захисту столиці - Сани. Повстанці з племені хуситів на півночі та "Аль-Каїда" на Аравійському півострові на півдні швидко скористалися вакуумом влади та захопили великі частини Ємену.

У 2011 році на Салеха вчинили замах, внаслідок чого він отримав серйозні поранення та виїхав з країни на лікування, що призвело до передачі влади віце-президенту Абд Раббу Мансуру Хаді. Хаді не вдалося відновити контроль у регіонах, що були під контролем хуситів і "Аль-Каїди", а насильство проти учасників протестів у Сані спричинило в населення співчуття до повстанців.

 

У вересні 2014 року хусити увійшли в Сану, а до січня 2015 року зайняли президентський палац. Хаді помістили під домашній арешт, але йому вдалося втекти в портове місто Аден. Хусіти взяли в облогу місто, і Хаді втік з країни в 2015 році.

Тоді конфлікт набув міжнародного характеру. Коаліція на чолі з сунітською Саудівською Аравією виступила, щоб усунути шиїтів хуситів від влади і відновити владу Хаді. Іран підтримує одновірців хуситів, і численні партії зброї з Ірану перехопили на шляху до зони конфлікту.

До кінця 2021 року, за оцінками ООН, у війні загинуло понад 377 тис. осіб. Непрямі причини, такі як голод і хвороби, спричинили більшість смертей. Понад 3 млн єменців залишили свої домівки.

 

×