"Як Україна може уникнути війни на виснаження та звільнити свої території" – що пише про нас світова преса

У багатьох, хто втік з окупованих територій, закінчуються гроші. Вони змушені повертатися в підконтрольні Росії міста, незважаючи на ризики. І що потрібно, щоб Україна зупинила росіян та розпочала контрнаступ. Ось дещо з того, що писали про нас у світових ЗМІ.

"Без роботи та грошей українці змушені повертатися додому на підконтрольну Росії територію", The Wall Street Journal, США

Олександр Івахненко втік з дому в окупованому Росією Херсоні після того, як російські солдати затримали та побили його, коли доставляв продукти та медикаменти. Тепер він, не маючи змоги знайти роботу на підконтрольній Україні території, неохоче повертається до міста зі своєю дівчиною та її батьками лише через місяць після від'їзду.

"У нас немає вибору. У нас зовсім немає грошей", – каже 22-річний Івахненко.

Через п'ять місяців після початку війни тисячі українців, які втекли від російського вторгнення та окупації, не можуть знайти постійну роботу чи житло. Повертаються додому, навіть якщо це означає перехід через лінію фронту на окуповану Росією територію.

 

За оцінками ООН, приблизно третина з 40 млн жителів України були змушені залишити будинки з початку війни. Більшість шукають притулку в порівняно безпечних західних та центральних регіонах країни.

Росія пригнічує інакодумство та будь-які ознаки підтримки України на окупованих територіях на півдні країни.

За словами тих, хто рятується від окупації та боїв, на території України мало роботи. Згідно зі звітом ООН за травень, 64% внутрішньо переміщених українців втратили роботу під час війни, а 57% живуть менш ніж на $137 на місяць, що значно нижче за мінімальну зарплату в Україні на початок року.

Це додатковий тиск, який Росія чинить на українську економіку, на Київ та його західних партнерів. Це також збільшує невідкладність українських зусиль щодо повернення територій, які утримує Росія на півдні.

За оцінками ООН, із понад 12 млн українців, які були змушені залишити домівки під час війни, до кінця червня повернулися приблизно 5,5 млн осіб. У звітах ООН не вказується, скільки людей повернулося на окуповані території.

 

Київ також не має даних про кількість людей, які повернулися на окуповані території. Чиновники кажуть, що хоча деякі повертаються, їх кількість невелика.

"Люди не повинні вертатися. Після того, як ми звільнимо місто, кожен зможе повернутися додому", - сказав український голова Херсонської області Дмитро Бутрій.

Дехто не прислухається до попереджень. Щодня сотні авто і кілька автобусів шикуються в чергу на запилюженій автостоянці в Запоріжжі, під контролем України, очікуючи, щоб приєднатися до колон, що прямують на схід, в Луганськ, і на південь, а Херсон, а також на окуповані Росією частини Запорізької області. Поліція ходить уздовж кожної черги, перевіряючи документи і час від часу оглядаючи багаж, сподіваючись не допустити виїзд колаборантів на територію, яку утримує Росія.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Крах Російської імперії залежить від України" – Ах'яд Ідігов

Вадим Лисанський з дружиною чекали відправлення колони до Луганської області. Вони поїхали звідти у квітні, коли обстріли потрясли їхній будинок у Золотому, й останні три місяці провели у Дніпрі. Лисанський до початку вторгнення працював шахтарем. Говорить, що заробляв гроші, працюючи неповний робочий день, але не міг знайти роботу на повний день. Гроші, які вони привезли з Луганська, витратили. І більше не можуть дозволити собі оренду у розмірі $136 на місяць плюс $55 за комунальні послуги у Дніпрі. За його словами, хоча вони знайшли компанію з оренди, яка брала з них половину ринкової ціни, вони все рівно не могли собі цього дозволити. Київ платить українцям, евакуйованим з окупованих територій, близько $55 на особу на місяць, чого явно замало, щоб прожити.

"Не хочемо повертатися до Луганська. Але втомились від режиму виживання. Все, що я отримав за ці місяці тут, пішло на оренду", - каже 39-річний Лисанський, додавши, що сподівається, що його не призвуть в армію сепаратистів.

Не всіх змушують повернутись додому економічні чинники. Деякі повертаються, щоб дбати про літніх або в надії їх вивезти. Багато літніх просто хочуть додому, навіть якщо це означає жити під контролем Росії.

Волонтери у Запоріжжі розповіли, що близько половини тих, хто повертається на окуповану територію, роблять це тому, що не можуть дозволити собі тут залишатися.

Коли Івахненко залишав окуповану територію, він навряд чи міг розтиснути щелепу. Російські солдати прив'язали його до стільця, копали ногами і били ручкою ножа. Останній місяць він спав у церквах, школах та інших місцях, де є вільні ліжка. Він, його дівчина та її батьки намагалися виїхати до Польщі, де мають сім'ю. Оскільки він інвалід, не має пальця на одній руці, йому дозволили залишити країну. Але батька його дівчини, котрий ще у боєздатному віці, зупинили на кордоні. Івахненко вирішив залишитися з її родиною в Україні.

Вони поїхали до Львова, потім до Одеси, де почули, що у сусідньому селі є робота. Але коли приїхали, їм запропонували лише одну роботу – касиром у магазині. І ніхто з них її не одержав. Куди б не пішли, залишалися у сховищах для евакуйованих, доки їм дозволяли. Два тижні шукали роботу у Миколаєві. Але там багато біженців. На кожну вакансію претендує 10 людей. Щоночі їх будили обстріли, тому вирішили виїхати до Запоріжжя. Тепер грошей зовсім немає.

"Про те, як Україні уникнути війни на виснаження", The Economist, Велика Британія

Думки старшого наукового співробітника з наземних бойових дій у Королівському інституті об'єднаних озброєнь RUSI, доктора Джека Уотлінга

 

Вторгнення в Україну викликало запеклу боротьбу союзників за зброю для української армії. Країни віддавали пріоритет відправленню того, що є негайною потребою, і того, що українські військові могли використовувати з мінімальною підготовкою. Але оскільки війна затягується, перемога України наразі вимагає від її друзів більш методичної підтримки.

Зараз у боях затишшя. Україна відійшла до більш захищеної лінії, а російські війська зупинилися, щоби підтягнути відмобілізовані частини та гармати. У процесі перегрупування Україна та партнери мають відповісти на два питання. Як перешкодити Росії повторити те, що зробила на Луганщині? І як Україна може почати повертати втрачену територію?

Перший крок – знешкодити російську армію. Погана підготовка та низький моральний дух поставили її у залежність від артилерійського вогню як основного засобу знищення. У розпал боїв за Сіверськодонецьк російські війська робили по 20 тис. пострілів на день, і вважається, що у них достатньо боєприпасів, щоб підтримувати цей рівень протягом кількох років.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Москва зруйнувала дві ілюзії одним ракетним ударом

Але залежність від артилерії – серйозна вразливість. Оскільки Росія має обмежені запаси високоточної зброї та ще менше навченого персоналу, вона робить ставку на масовому застосуванні некерованих снарядів. Їх мають переміщати з великих складів ближче до лінії фронту. Масштаби означають, що ці склади неможливо легко приховати, що робить їх легкою мішенню. Як показала Україна за останні два тижні, точкові ракетні удари великої дальності можуть фактично позбавити російську артилерію боєприпасів.

Однак це не усуває загрози, адже Росія може перекинути більше боєприпасів. Як довго Україна зможе витримувати - це залежить від кількості ракет, які зможуть дати їй партнери. Без загрози постійних обстрілів Україна має мати можливість активізувати атаки на самі російські гармати.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Росія – країна принижених і тих, кого принижують" – Петро Померанцев

Для цього їй потрібно, щоб союзники забезпечували стабільне постачання 155-мм артилерійських боєприпасів для недавно придбаних гаубиць натовського виробництва. Україна швидко витрачає свої запаси радянських 152-мм боєприпасів і має перейти на системи НАТО, якщо хоче знищити російські знаряддя. Україні також потрібна велика кількість безпілотників для виявлення цілей.

РФ використовує засоби радіоелектронної боротьби, щоб заважати українським безпілотникам збирати точні дані про місцезнаходження. Один із способів придушити це – дати Україні барожуючі боєприпаси. Вони можуть наводитися на випромінювання, що випускаються російськими глушниками.

Останній засіб, за допомогою якого можна знешкодити російські сили – знищення їхньої командно-адміністративної інфраструктури. На відміну від знищення боєприпасів, що придушує лише російську артилерію, знищення штабів та навчених операторів, матиме довгостроковий ефект. Цих людей не можна швидко замінити. Їхня смерть уповільнить вторгнення.

Разом ці кроки можуть підірвати здатність Росії захопити нові українські території. Але справжня українська перемога вимагатиме звільнення вже захоплених земель. Це потребує масштабного контрнаступу. Тут важливо розуміти, що деякі українські військові частини боєздатніші, ніж інші. Найкращі з них, що складаються приблизно з п'яти бригад, мають високу кваліфікацію і багатий військовий досвід.

Однак ці підрозділи за останні п'ять місяців перебували в авангарді оборони, зазнали тяжких втрат і виснажені. Більшість ЗСУ сьогодні складається з призовників, які пройшли кілька тижнів навчання та навчаються на місці. Розподіл деякого особового складу з існуючих частин серед призовників допоміг підвищити стандарти. Але у цих частинах бракує досвідчених командирів, які б координувати загальновійськові дії. Якщо Україна збирається провести великий контрнаступ і, зрештою, вибити російську армію, ці люди мають бути належним чином навчені та підготовлені. Піхота зазвичай має 28 тижнів навчання. Українські добровольці, які проходять навчання у Великій Британії, отримують лише три тижні.

Партнери України могли б проводити навчання командного складу та новобранців. Також важливо, щоб Україна не розпочала контратаку, доки її сили не будуть повністю готові. В іншому разі ризикує зазнати тяжких втрат. Тепер міжнародні союзники повинні належним чином оцінити масштаби та терміни, необхідні для досягнення перемоги. Україна може виграти війну, але їй потрібна постійна підтримка друзів.

×