"Як Росія програє бій за небо" - колонка шотландського професора

Колонка в американському виданні The Atlantic професора стратегічних досліджень в університеті Сент-Ендрюса в Шотландії Філліпса Пейсона О'Браєна.

Повітряна міць мала стати однією з найбільших переваг Росії над Україною. Очікувалося, що російська авіація з майже 4000 бойових літаків і великим досвідом бомбардувань цілей у Сирії, Грузії та Чечні відіграє життєво важливу роль у вторгненні, дозволивши російській армії зануритися вглиб України, захопити Київ і знищити українську армію. Але більш ніж через два місяці після початку війни ВПС Путіна все ще борються за панування в небі.

Провал російських ВПС, мабуть, найважливіша, але найменш обговорювана історія війни. Українські сили показали надзвичайну міць у повітряній війні та адаптувалися в міру розвитку боїв. Але кожна сторона в цій війні все ще може завоювати панування в повітрі й докорінно змінити перебіг війни.

Авіація потенційно має вирішальне значення в будь-якій війні, але її важко ефективно використати. Вона залежить від безлічі технологій, що вимагають висококваліфікованого персоналу, здатного швидко створити авіадесантну військову екосистему. Це бортові станції радіолокації для забезпечення управління і контролю, винищувачі для захисту й охорони неба, заправні літаки, літаки радіоелектронної боротьби для придушення оборони противника, а також ряд збирачів розвідданих і штурмовиків для виявлення та знищення сил противника.

У такого роду комбінованих операціях беруть участь сотні літаків і тисячі людей у чітко поставленому танці, на освоєння якого йде ціле життя. Але за правильного управління ці операції, що перекриваються, дозволяють збройним силам домінувати в небі, значно полегшуючи життя наземним чи військово-морським силам внизу.

На біду росіян, нещодавня модернізація російських ВПС хоч і призначалася для того, щоб дозволити їм проводити сучасні комбіновані операції, була переважно демонстративною. Росіяни витрачали гроші й сили на корупцію та неефективність. Хоча багато чого було зроблено з нового блискучого обладнання, як-от широко розрекламований ударний літак Су-34, російські військово-повітряні сили продовжують страждати від недосконалих логістичних операцій та браку регулярної реалістичної підготовки.

Насамперед автократична російська клептократія не довіряє молодшим і середнім офіцерам і тому не може допустити творчого, гнучкого ухвалення рішень, на яке спираються військово-повітряні сили НАТО.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "У Росії понад 100 років триває негативна селекція. Маємо справу з агресивними ідіотами" - публіцист Віталій Портников

Все це означало, що коли почалося вторгнення, російська авіація була не в змозі вести добре продуману складну кампанію. Замість того, щоб контролювати небо, ВПС Росії переважно надавали повітряну підтримку наземним військам або бомбили українські міста. У цьому вони наслідували традиційну тактику континентальної держави, що віддає перевагу сухопутним військам.

Зосередження уваги на наземних військах може спрацювати, якщо у вас майже безліч солдатів і ви готові їх втратити. Але Росія настільки прив'язана до своєї історії наземних успіхів, що не розуміє важливості авіації.

"Росія ніколи повною мірою не оцінювала використання військово-повітряних сил, крім підтримки сухопутних військ. В результаті, за всі свої війни ніколи не замислювалася і не проводила стратегічну повітряну кампанію", - каже генерал-лейтенант ВПС США у відставці Девід Дептула.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Окупанти з авіації гатили по прикордонних районах Чернігівщини: показали наслідки

Натомість російські літаки виконують свої прості завдання, багато з яких використовують поодинокі літаки без взаємної підтримки комбінованих повітряних операцій, чого можна було б очікувати від передових військово-повітряних сил НАТО. Пілотам дають ціль швидко прилетіти, атакувати, у багатьох випадках покладаючись на некеровані боєприпаси. А потім полетіти, намагаючись не бути збитими. Їм не дозволяють діяти гнучко. Усе відповідно до намірів їхніх командирів виконати місію.

Вони мають завдання і виконують їх за будь-яких умов. Навіть хвалені можливості Росії у сфері розвідки, спостереження і дослідження території противника здаються напрочуд слабкими. Зрідка російські сили здатні ідентифікувати можливі українські цілі та розгортати повітряні засоби для атаки досить швидко, щоб змінити ситуацію.

Звісно, найважливішою причиною провалення російської авіації та очевидною обережністю російських пілотів став опір України. На відміну від свого ворога, українці розробили послідовну концепцію повітряних операцій, яка дозволила заблокувати те, що здавалося легким шляхом до панування Росії в повітрі.

Українці об'єднали низку повітряних і протиповітряних засобів, щоб поставити в глухий кут набагато більші російські військово-повітряні сили. Почавши з дешевих переносних зенітно-ракетних комплексів, українці змогли обмежити російську авіацію кількома східними й південними районами, значно обмеживши свободу маневру Росії. Додавання значно потужніших і далекобійних ракетних систем С-300 зі Словаччини робить росіян ще вразливішими. Загроза С-300 змушує окремі російські літаки, яким зазвичай бракує дозаправлення, засобів радіоелектронної боротьби й командно-адміністративної підтримки, летіти низько до землі, щоб не потрапити під атаки. Це, зокрема, робить їх уразливішими для переносних зенітно-ракетних комплексів.

Україна не може збити кожен російський літак, але може цілитися в них де завгодно, що змушує їх поводитися більш оборонно та знижує їхню ефективність.

Здатність України боротися за свій повітряний простір не лише забезпечила захист її власних сил, а й дозволяла час від часу переходити до наступу. На початку війни українці змогли використати безпілотники Bayraktar турецького виробництва для атаки деяких важливих цілей. Українці також використовували безпілотники для виявлення та знищення російських ракет класу "земля-повітря", що робить російські наземні сили вразливішими для атак згори.

Українці також показали набагато більшу здатність, ніж росіяни, творчо використавши свої обмежені ресурси авіації. Потоплення російського флагмана Чорноморського флоту "Москва", яке приголомшило весь світ, сталося завдяки спритному подвійному удару. Українські офіційні особи заявили, що використали безпілотний літальний апарат, щоб відвернути увагу ППО "Москви", а потім запустили свої вітчизняні протикорабельні ракети "Нептун", перш ніж збитий з пантелику російський екіпаж устиг зреагувати.

Це винахідливе використання авіації показує, що в українців може бути навіть складніше розуміння повітряних операцій, ніж у багатьох країн НАТО, які вважають своє панування в повітрі само собою зрозумілим. Те, що зробили українці, - билися в небі з багатшим і могутнішим ворогом. Це надзвичайно складно. Заходу є чому повчитися з успіхів України.

"Ми стали настільки панувати в повітрі, що нам ніколи не доводилося думати, як би ми використовували авіацію, якби були другорядною силою. Україна ставить перед нами вельми цікаві питання, які ми маємо серйозно розглянути хоча б для того, щоб зрозуміти, як розумний противник поведеться проти нас", - каже Дептула.

Найближчі тижні покажуть, чи здатні росіяни вчитися на своїх помилках і краще використовувати свою величезну чисельну перевагу в авіації. Українці водночас незабаром побачать, як їхні наступальні повітряні можливості зростуть. Їхні новітні безпілотники можуть дозволити краще наводити артилерію на великі відстані.

30 квітня вогонь української артилерії, здавалося, був близьким до враження начальника російського генштабу генерала, Валерія Герасимова, коли він перебував на фронті. Українці отримують ще досконаліші системи, зокрема нові безпілотники Switchblade та Phoenix Ghost, які мають можливість певний час зависати над позиціями противника, перш ніж знищити техніку.

Поки повітряний простір над полем бою залишається їхнім, українці зможуть покращувати та розширювати використання своєї авіації. Вони можуть не виграти війну одразу. Але вже зробили революцію в тому, як боротимуться в наступних конфліктах.

Переклад Gazeta.ua

×