"У Росії понад 100 років триває негативна селекція. Маємо справу з агресивними ідіотами" - публіцист Віталій Портников

Усе, що говорить Путін і його підлеглі, всі ці псевдоісторичні тези, намагання пояснити, чому напали на Україну - це "галіматья" для внутрішнього та зовнішнього слухача, - каже. - Там немає фактів, зачіпки з правди, за які можна було б вхопитися.

Приблизно так було в сталінські часи - людину просто заарештовували й оголошували агентом американської, британської чи японської розвідки. Ніяких доказів. Вони не мали жодного значення.

Сталін перед смертю готувався до ядерної війни з Америкою, про що недавно дізналися з секретних архівів. Приводом мали стати звинувачення американців, що вони з вікон свого посольства в Москві готували удар по Кремлю. Не менша нісенітниця, ніж "Гітлер - єврей". Традиція радянської та російської дипломатії брехати, говорити перше, що спаде на думку.

У Радянського Союзу та Росії понад 100 років триває негативна селекція. Маємо справу з агресивними ідіотами низьких інтелектуальних якостей. Ці люди можуть гарно виглядатаи, вдягатися в дорогі костюми, мати високі посади. Але їх рівень було видно на засідання ради національної безпекий оборони перед війною, коли виступав голова федеральної служби безпеки Микола Патрушев. Там сидять імбецили.

Путін не якийсь видатний політик, який здобув владу внаслідок політичної боротьби, унікальних здібностей. Це дрібний сірий чиновник, обраний групою родичів тодішнього президента Бориса Єльцина та кримінальників, які мали мільярди доларів. Його обрали серед таких же тупих і обмежених людей. Його заслуга лише в тому, що знайшов моральні сили показати по телебаченню голого тодішнього генпрокурора РФ у компанії з проститутками. Ніхто, крім нього, з-поміж політичних керівників не наважувався зробити таке. Не великі політичні якості.

За 22 роки Путін відібрав собі людей такого ж рівня, як сам.

 

У них є жаль і смуток. Просто кожна родина, в якій загинув родич, робить зовсім не ті висновки, які очікуємо. Ось син, чоловік чи брат загинув на війні. Із цього можуть зробити висновок, що треба покарати всю Україну, щоб каменя на камені не залишилося. Бачили інтерв'ю з родичами загиблих у російських медіа? Вони говорять, що ось я втратила сина, тепер хай їхніх рідних так само знищать. Ми ж, мовляв, попереджали українців, щоб не чинили опору. У них не жаль із приводу руйнувань, а що недостатньо великі. Жаль, що взагалі українські міста після більш як 70 днів війни ще цілі, а не в димі пожеж.

Слід розуміти, що більшість росіян, які воюють, беруть основну інформацію з пропаганди по телебаченню. А там немає ніяких 25 тисяч загиблих. Це вони є для українців. Росія - країна з величезними відстанями. Якщо вам з телевізора в містечку кажуть, що жертв немає, і ваші рідні та знайомі нікого не ховають, то не сприймаєте інформації, скільки реально в чужій країні загинули. Воно вас може просто не обходити. Приходите з роботи, дивитеся новини по телебаченню - це той світ, який вам малює пропаганда. А за 30 хвилин новини вас перестають цікавити. Займаєтеся іншими речами – цікавитеся, як діти вчаться, куди поїхати на вихідні - в село чи залишитися в місті.

Більшість росіян ніколи не залишили меж свого регіону. Не те, що з Росії не виїжджали. Бачимо багато росіян за кордоном, але це просто чисельний народ, 140 мільйонів. Якщо 10 мільйонів їздить, то це ілюзія, що багато з них подорожує. Звичайно, американці теж усі масово за кордон не їздять. Але в них є вільні конкурентні ЗМІ, які комусь адекватно заміняють подорожі. У росіян немає вільної інформації, немає культури подорожей. Це призводить до серйозних проблем зі сприйняттям інформації.

Це також видно по нашій країні. До війни 70 відсотків українців не залишали меж своїх областей. Не те, що не виїжджали з України. Вони ставали легшою здобиччю для російської пропаганди й маніпуляцій, ніж жителі регіонів, які постійно їздять. Тому в нас значно мобільніше та здатне критично оцінювати інформацію населення на заході та в центрі країни, ніж на сході й півдні. Тепер, коли жителі східних і південних областей змушені під тиском путінських бомбардувань їхати в західну Україну чи за кордон, в них відкриваються очі, коли ходять по вулицях Львова чи польських міст. Люди з містечок Донбасу чи Харківщини ніколи такого не бачили. Вони не знали, що живуть в такій країні, де є Київ і Львів.

А люди на сході та півдні України мають набагато розвинутішу культуру, ніж середньостатистичний росіянин. Тепер зрозумійте людину з маленького російського міста, яка в наші дні живе без каналізації вдома, без газу, опалює помешкання дровами, дивиться роками телевізійну пропаганду, ніколи ніде не була. Вона відповідно сприймає світ.

Нічого нового не відбувається. Вбивства, тортури, зґвалтування, мародерства - звичайний спосіб існування російської армії. Просто у всі часи українці, крім західних областей, були частиною цієї воєнної машини. Радянська армія завжди так поводилася - вбивала мирне населення Афганістану. Скоїла сотні тисяч злочинів на території країн, де була після 1944 року. У східній Німеччині зґвалтували сотні тисяч жінок. Якщо це можна пояснити помстою нацистам, то як пояснити злочини в Польщі та Словаччині, які були окуповані нацистами. Просто українці були частиною тієї машини, а тепер ми вперше з іншої сторони - жертви.

Коли в 1944-1945 роках радянська армія звільняла Україну, то бомбардувала міста, не зважаючи на жертви. Будь-яка ціна, щоб взяти місто до якогось радянського свята. Даремно знищували тисячі людей, яким можна було б зберегти життя. Це своїм же громадянам.

70 років в Радянському Союзі не було ніякої цінності людського життя, відсутня людяність. Саме такі люди перемогли в громадянській війні 1917-1921-х у Російській імперії. Усіх перемогла аморальна сила зла Червона армія, яка потім окупувала Україну. Демократію і людяність перемогли пропаганда й насильство, які затвердилися на цій землі. Усі люди, які мали відмінні цінності, були знищені чи вигнанні після 1922 року.

Радянський Союз став країною аморальних вбивць і пристосуванців. Той, хто хотів жити на цій території, в системі, мав пристосуватися до ідіотизму. Ніяких людей, які виховані на російській культурі, не було. У Російській імперії 80 відсотків населення були неписьменні селяни, їх російська культура не стосувалася. Тому, врешті, залишилося темна, дика кровожерна маса, яка вміла лише грабувати, вбивати, ґвалтувати. Їх нащадки - теперішнє населення РФ. Там є вузька група інтелігенції, яка живе в Москві, Петербурзі та ще кількох великих містах. Вона зараз втікає з Росії. Залишається населення переможців громадянської війни столітньої давнини та їх нащадків.

Вони завжди були такі. Дивно прагнути від них іншого. Хто не хотів бути такими, залишав Росію. Історичний негативний відбір. Після Другої світової війни багато хто залишився на Заході. А ті, хто готовий був пристосуватися, повертався. Можна було жити й постійно лякатися, або жити й бути циніком, або жити й бути шизофреніком.

Путін - результат спецоперації КДБ 1980-1990 років. Радянські спецслужби вважали, що Комуністична партія себе вичерпала, хотіли захопити владу, контролювати країну. Це була їх ціль із часів Сталіна. Весь час боролися проти партійного апарату. 1991-го практично знищили Компартію та підготували ґрунт, щоб прийти до влади в Радяснський Союз .

Але під час спецоперації втратили СРСР. Тому однією з їхніх цілей було відновити територію Союзу, якою збиралися керувати. Вважали, що 1991 року зазнали територіальні поразки, після чого їх ціллю було відновити контроль над втраченими територіями.

Вони займатимуться цим, поки не досягнуть свого, доки не відновлять країну в кордонах від Закарпатської області до Туркменістану. Доки всі країни на теренах колишнього не будуть ліквідовані та приєднані до Росії. Доти не заспокоються, або доки не надірвуться самі.

Перемир'я не буде, вони надірвуться в Україні. Але я не військовий експерт, не можу сказати, коли це буде і як. Попереду в українців, росіян і всіх у нашій частині світу - важкі часи, які тільки починаються. Ми увійшли в епоху складних часів. Так буває, коли імперії намагаються повернути те, чого не можуть повернути.

Може проявлятися в ситуації, коли не буде стабільності. Не знаємо достеменно, як виглядатиме. Навіть при найкращому сценарії, коли українська армія викине загарбників з усіх українських земель, із Донбасом і Кримом включно, миру не буде. Росія продовжить систематичні ракетні обстріли, руйнуватиме нашу інфраструктуру, знищуватиме міста.

Якщо росіян виженуть із Донбасу та Криму, то в Росії скажуть, що "Україна окупує російський Крим і Донбас", і Москва почне готуватися до "звільнення своїх земель". Якщо не вдасться цього зараз, то може спробувати анексувати частини Казахстану. Таке буде до кінця путінського режиму.

 

Не бачу необхідності цього. Вона має сенс, якщо після цього противник здається. Це записано в їх ядерній доктрині, що вона може бути елементом "ескалації заради деескалації". У нинішніх умовах війни з Україною, це не спрацює, бо українці не здадуться. Далі воюватимуть.

Другий аргумент, чому ні. Захід дав точно зрозуміти Кремлю, що в разі використання тактичної ядерної зброї, той отримує удар у відповідь по самій Росії. Що немає різниці, яку ядерну зброю використає Путін - тактичну чи стратегічну. Це все одно ядерна зброя. Заступниця держсекретаря США Вікторія Нуланд попередила Путіна та росіян, що в разі використання ядерної зброї, не оговтаються від цього за життя нинішнього покоління. Це сигнал, що Америка готова до удару по Росії. Думаю, його почули в Кремлі. Тому такий крок не дає ніяких переваг Путіну та його режиму, зате ризики величезні. Усі розмови про це - елемент залякування населення.

Путін має всі можливості бути керівником Росії до своєї смерті, за яких обставин би вона не відбулася, природних чи ні. Після цього може початися період депутінізації. Він може призвести до нової фази відносин між Росією і Заходом. Не знаємо, в якому вигляді. Може як горбачовська "перебудова". Але Росії доведеться докласти набагато більше зусиль, ніж Радянському Союзу Горбачова, щоб відновити довіру до себе. Якщо їй вдасться, то на 10-15 років побачимо нову епоху відносин між Заходом і РФ. Москва стане новим союзником у протистоянні з Китаєм.

Для нас в цей час важливо не розслаблятися. Це буде геополітичне вікно, коли можемо вступити в НАТО і ЄС. Якщо його проґавимо, то за 10-15 років можемо зустрітися зі значно сильнішою і агресивнішою Росією.

Росія ніколи не погодиться на існування нашої держави. Єдиний шанс для нас вижити - бути країною під парасолькою НАТО. Інші варіанти - це постійна загроза нападу РФ.

Ні, росіян можна вигнати протягом місяців чи років. Питання в іншому, що це означатиме для нас, що Росія готуватиметься до нового реваншу. Принаймні, путінська Росія.

Тоді виникне питання, чи буде Захід готовий на вступу України в НАТО. Бо вступ в ЄС для України зараз другорядний. Вступимо туди, коли будемо економічно готові й виконаємо всі вимоги.

Поза НАТО не зможемо існувати як держава, без гарантії захисту. Єдиний шанс, що Україна залишиться на політичній карті світу, вступ в НАТО. Усі інші варіанти призводять до того, що українські землі рано чи пізно можуть бути окуповані Росією і приєднані до РФ. Якщо в росіян тільки вистачить на це сил. Тому змушені будемо воювати з ними десятиріччями. Із певними перервами. Але кожне нове покоління українців буде складати голови в цій війні. Або будемо в НАТО і не доведеться щоразу вмирати.

Вони це вже все самі бачать і розуміють. Якщо зможемо отримати угоду зі США, яка передбачає, що Америка готова на військовий захист за участі власної армії та ядерного потенціалу в разі повторного нападу росіян, то можна обійтися без вступу в НАТО. Але ми повинні точно розуміти, як тільки Росія починає напад, здіймаються в небо американські літаки, приводяться в дію їхні системи ППО, і бомблять військові цілі в Бєлгороді, Брянську й Курську.

Але якщо цього не знатимемо напевне, знову і знову наражатимемося на агресію. Буде період без цього, але потім новий Путін і все по-новому. Так було завжди в російській історії та у відносинах між нашими країнами. Не знаю, чому ми постійно повинні жити під загрозою для свого існування, якщо є відносно простий варіант вирішення проблеми. Росія жодного разу не напала на країну Альянсу.

100 років тому росіяни так само ставилися до Фінляндії та Польщі, як нині до нас. Рано чи пізно вони змирилися з тим, що ці країни існують як самостійні державні організми. Але це можливо тільки після того, як знатимуть, що буде покарання, якщо забажають нас знищити. Наразі вони не переконані, що ми існуємо.

Справа в невідворотності покарання за напад. Тільки тоді Росія погодиться з тим, що Україна має існувати. Як тільки вони знатимуть, що напад на Україну, це для них смерть і знищення великої кількості російських територій, що напад на Україну, це безповоротні кров, смерті й сльози, тоді лише відмовляться від цього. А якщо переконуватимемо їх, що в нас різні історії, що маємо право на свою мову й культуру, матимемо щоразу у відповідь нову Бучу.

У демократичній Норвегії письменник Кнут Гамсун, який підтримував Гітлера, після війни опинився в божевільні (літературного класика звинуватили в колабораціонізмі, 26 травня 1945 року старого й глухого Гамсуна взяли під домашній арешт і до 1948-го він був у будинку для літніх і на примусовому лікуванні у психіатричній лікарні, у 1946-1947 роках тривав суд, який визнав його винним у співпраці з окупаційною владою та засудив до виплати норвезькій державі 425 тис. крон, що призвело до конфіскації значної частки майна письменника. - Gazeta.ua). Досі немає жодної вулиці його імені в демократичній Норвегії.

Демократія не означає, що має бути прийняття колабораціонізму. Незважаючи на те, яка кількість людей була прихильниками ОПЗЖ та їм подібним, і була готова за них голосувати.

Колабораціонізм як явище поза законом в багатьох демократичних країнах, а колаборанти можуть мати право жити й користуватися громадянськими правами, коли не проявляють своїх колабораціоністських намірів щодо ворога. Не можуть передати відповідних ідей нащадкам.

Це мають бути законодавчі обмеження, що їм заборонено голосувати, брати участь у політичному житті. У нас не має бути проросійських партій чи сил, представники яких намагалися виправдати дії Росії. Їх не має бути на українській політичній мапі. Це ворожі до держави гравці.

Сподіваюся, деякі представники цих сил тепер переосмислили власне невігластво, помилки і наївність. Так само їх виборці. Якщо не зробили висновків, то нам доведеться воювати знову і знову, доки частина українського народу, яка залишиться на території України, не зробить відповідних висновків.

Доки не буде повного очищення від колаборантів. Але, на жаль, це може бути очищення фізичного характеру - коли люди, які не роблять висновків знову гинутимуть у своїх домівках, будуть знищені їхні міста. Вони переселятимуться, втікатимуть за кордон. Хотів би, аби ми цьому запобігли.

Так, бачу такі перспективи. Певна частина людей зробила висновки з того, що побачили й пережила під час цієї страшної війни.

Не бачу жодної перспективи переговорів. Усе вирішуватиметься на полі бою. Навіть після того як українські міста й території будуть звільнені від російських загарбників, не слід очікувати припинення ракетних ударів, диверсій, терактів та інших дій росіян для дестабілізації ситуації в Україні. Путін робитиме це, скільки в нього вистачить сил. Треба вчитися жити в новій реальності, в ситуації обложеної фортеці.

Питання, на якому етапі їх відносин. Україні доведеться навчитися жити поруч із Росією, як Ізраїль жив поруч з арабськими країнами в період 1940-1970-х, коли були постійні війни між ними. На сьогодні в більшості арабських країн відносно нормальні стосунки з Ізраїлем. Нормальні з Єгиптом, Йорданією, ОАЕ, Марокко. Недружні з Сирією чи Іраком, в яких сильна внутрішня дестабілізація. Їм не до Ізраїлю. Цей період треба пережити. Ізраїльтяни десятиліттями перемагали у війнах, доки арабські країни не зрозуміли, що краще мир, ніж постійна війна.

В Ізраїлю немає проблем з арабськими країнами, а з населенням Палестини, яке він контролює. Палестинці не змогли політично вирости до створення власної держави. Кожне покоління палестинців, яке не спроможне створити власної держави, програє час і життєвий шанс. Настане день, коли населення цих територій буде змушене сказати, що цієї держави ніколи не буде через їх політичний інфантилізм і готовність вирішувати всі проблеми виключно силою. Це не проблема Ізраїлю, а палестинських арабів, які зщороку все більше втрачають історичний шанс.

Маємо ставиться до росіян так само - у своїй конфронтації з нами щороку вони втрачають шанс для свого політичного розвитку. Замість того, щоб будувати свою державу, знищують нашу.

Воно закінчиться, коли Україна вступить в НАТО. Або коли помре Путін і настане кінець його режиму. Це час, до якого більшість українців доживуть, якщо ходитимуть у бомбосховища. Це не такий неосяжний процес, як 1920 року, коли більшовики захопили владу в Росії. Проте цей процес потребує часу й зусиль, крові та жертв із нашої сторони. Але без жертв держави, на жаль, не будуються.

Коли Україна проголосила незалежність 1991-го, стала перейменованою УРСР. Тоді було абсолютно ясно, що як тільки країна дійсно захоче бути незалежною і безповоротно вийти з перспектив возз'єднання з Росією, почнеться війна. Це було відомо з першого дня української незалежності. Просто ми відтермінували час, доки росіяни сподівалися, що зможуть вирішити "українське питання" мирним способом.