26 березня на вул. Винниченка, 34 у Вінниці Державна виконавча служба управління юстиції почала демонтувати шестиповерховий приватний будинок. Робітники за день частково розібрали дах новобудови.

28 березня хворий на рак власник будинку 52-річний Василь Матус виніс каністри бензину і погрожував підпалити себе та дім. Вимагав відстрочити демонтування.

— Згоден підписати мирову з міською радою на будь-яких умовах, — звертається до представників виконавчої служби Василь. — Я згоден, щоб дім забрали для дітей чи інвалідів, тільки не зносьте! У цьому домі мої батьки-інваліди мали жити, мій син-інвалід і я — тоже інвалід.

Будівельники не наважилися підходити до чоловіка, який сидів на сходах у калюжі бензину.

— Рядом школа старенька, її скоро зносити мають і якийсь супермаркет поставлять. А мій дом їм мішає. От вони його зносити збираються! — кричить Матус.

Після погроз самоспалення міська рада дала дозвіл припинити знос. З умовою, що за два тижні власник сам його розбере.

— Ми сьогодні мали сюди переїжджати, — плаче біля будинку дружина Василя Наталя Матус. — Ні дня у ньому не ночували. Чоловік цей дом усе життя хотів построїти, стягував гроші. Мєчта в нього була. Він онкохворий і не знав, скільки протягне. А дітей двох маємо, сина й доньку. Він хотів їм щось лишити.

Ділянку під забудову Матусові виділив міськвиконком 1997 року. 1999-го він почав зводити будинок. А 2004 року рішення про надання землі скасували. Відтоді триває спір за наділ. Дозволу на будівництво Василеві не давали. Замостянський суд Вінниці постановив знести будівлю. Вінницький апеляційний суд залишив рішення чинним. Верховний суд ухвалив частково задовольнити вимоги міськвиконкому й відправити справу на доопрацювання.

— Отакусінький кусочок землі йому виділили. Шкільне подвір"я отут прямо й закінчується, — показує Наталя межу ділянки, яка проходить під стіною їхнього будинку. — Тут площі всього 50 квадратних метрів, того чоловік і гнав ці етажі вверх. Бо сюди ще брат його з сімйою мав переїхати.

Біля під"їзду бігає 10-річний Вадим, син власника помешкання. Його 17-річна сестра навчається у Києві.

— На останньому етажі Василь спортзал для дітей зробив, — показує на вікна під дахом. — Бо син наш серцем хворіє. Інвалідність оформили, а я роботу кинула, щоб доглядати.

Із даху падає шматок червоного шиферу й розбивається.

— Обережніше там, — кричить будівельникам державний виконавець Замостянського відділу міськуправління юстиції 27-річний Сергій Дзюбенко. — Ці матеріали з аукціону продавати будуть, щоб повернути затрачені на демонтаж кошти. Роботи більш ніж на 500 тисяч потягнуть. У вашого чоловіка ще недвіжемость є?

Наталя, до якої звернувся державний виконавець, зблідла:

— Тільки та халупа, де ми живемо. Дві маленькі прохідні кімнати. У кухні ванна стоїть. Стіни в тріщинах, штукатурка до кірпіча обвалилася. Де будемо жити? Ви доведете, що я сьогодні в петлю полізу!

До судового виконавця підходить брат власника будинку Валерій Матус. Запитує, чи можна винести котел та речі з помешкання.

— Усю обстановку описали, виносити нічого не можна, — відповідає Дзюбенко. — Ми віддали вам особисті речі. Інше можна буде викупити на аукціоні.

Валерій повертається до Наталі:

— Казав я Василю, що це добром не кончиться. Його целенаправленно унічтожають.

— Бачив, які довольні були з горісполкому, коли приїхали сюди? — зауважує Наталя. — Вони його фірму унічтожили, а тепер зовсім хочуть роздавити.

Судовий виконавець перебирає документи.

— Провести демонтаж раніше ми не мали права, бо не було остаточного рішення Верховного суду, — зазначає він. — Доки була судова тяганина, власник устиг добудувати дім. Хоча, ще як тільки він закладав фундамент, його попереджали про наслідки.

Василь Матус мав підприємство з продажу нафтопродуктів. У 1999 році чоловік дізнався про онкохворобу й полишив бізнес. У нього залишилося кафе "Шарлотта". Василева дружина каже, що їхня родина бідна. Останні дев"ять років недоїдали, тільки б звести хату.

×