37-річна Наталія Смоляк із Вінниці третій місяць шукає роботу. Раніше працювала офіс-менеджером у приватній фірмі. Має технічну освіту.
— За спеціальністю я — наладчик оргтехніки та комп'ютерів. Коли йшла вчитися на цю професію, в інституті вона тільки з'являлась, обіцяли золоті гори, — згадує жінка. — Казали, роботу можна шукати і в банках, і на приватних фірмах, але коли закінчила, то спеціалістів із такою професією вже не треба. Пішла робити спочатку продавцем, а потім секретаркою. Торік керівник нашої фірми почав скорочувати штат. Разом зі мною без роботи лишилося ще семеро людей. Я місцева, тому стала на облік у центр зайнятості.
Наталі запропонували кілька робіт менеджера, але зарплата не більш як тисяча гривень.
— На цій фірмі я мала близько 2 тисяч гривень, тому йти на мінімалку не хочу, — пояснює. — Шукаю щось пристойніше. В центрі зайнятості мене змушують ходити по фірмах, самій шукати роботу. За день обходжу дві-три фірми, але роботи ніде нема, лиш ставлять печатки, що я в них була. Питають вік, як чують, що вже за 30, вертять носом. Старі нікому не треба. Хтять спеціалістів до 30 років із десятирічним стажем.
Наталія Смоляк разом із чоловіком щодня переглядають сайти з роботою та місцеві газети.
— Там лиш лохотрони. Ходила на кілька співбесід, там схема одна: приходь, плати гроші, і ми тобі знайдемо роботу. А насправді дають кілька адресів, за якими не зареєстрована жодна фірма. Великих підприємств, на які можна було б влаштуватися, в місті нема. Єдине, де добре працюють, це вінницька кондитерка, але щоб туди влізти, треба мати блат.
На сайті міського центру зайнятості сотня вакансій. Найбільше у Вінниці потребують бухгалтерів, водіїв, кухарів, менеджерів, слюсарів і продавців. Зарплата близько тисячі гривень.
У газеті оголошень значно більше. Найчастіше шукають менеджерів. Пропонують до 2,5 тис. зарплати. Обзвонюю кілька фірм.
У фірмі "ВІП" запрошують на співбесіду. Просять узяти паспорт. До офісу по вул. Поліни Осипенко на призначений мені час приходять ще десятеро людей. Переважно молодь після університетів. Смикаю за ручку дверей. Замкнуто.
— О, ше один лохотрон. Зара возьмут на стажировку на місяць. Пропахаю, гроші не заплатять, ше пинка дадут під зад, — каже худощавий чоловік. Але чекає, доки почнеться співбесіда.
За мить із дверей виходить білявка 30 років. Підказує, приймальня — на третьому поверсі. У двох кабінетах — лиш офісні меблі. Жодного натяку на те, що за фірма і чим займається. На порозі зустрічає чоловік, на вигляд років 33, приємної зовнішності. Називається Русланом. Проводить до порожнього великого столу.
— Звідки ви дізналися про роботу? — вмощується у шкіряне крісло. — Десь працювали? Яка освіта?
— За кілька місяців виходжу з декрету. Посаду, на якій працювала, скорочують, — кажу.
— Менеджерів на склади вже взяли. Є дві вакансії менеджерів по роботі з клієнтами: треба ходити по магазінах і пропонувати побутову хімію продавцям. За проєзд не платимо. Але зарплату можемо віддавати щотижнево — обіцяє.
Співбесіда триває до 8 хв. Після розмови чоловік поспіхом проводить до дверей і запрошує іншого безробітного.
Двічі потрапляю на оголошення працевлаштування, що пропонує кадрове агентство. Там беруть гроші за укладення трудового договору чи написання резюме, але не влаштовують на роботу.
— Коли прозванювала об'яви в газєті, натрапила на вакансію помощніка менеджера. Получається, звониш на номер тєлєфона з кодом "090", "070" і за одну сікунду розговора знімає 12 гривень, — каже знайома 28-річна Оксана Поліщук. — Іноді роблять хитріше. Ніби звониш на "київстарівські" номери, а тебе переключають опять на "090", "070". У цей момент треба зразу виключатися. Це лохотрон.
3 
1
Коментарі