У неділю в об"єднаній церкві християн віри євангельської у Вінниці взяли шлюб 23-річна Тетяна Луценко та Сергій Томчук, 27 років. Наречені прикуті до інвалідних візків. Тетяна — від народження, Сергій — із 20 років. Святкували весілля в обрядовому залі церкви.
На свято до молодих прийшли друзі, родичі, однокласники.
Весільну сукню та фату нареченій шила подруга, вона ж розробила дизайн. Роботу завершила за тиждень. Діадему Тетяна купувала.
— Ну, я хотіла, щоб сукня була ніжна і проста, — каже жінка. — Щоб на ній не було багато рюшечок.
Після весілля молодята перебралися жити до селища Літин, звідки родом Сергій. Із подружжям спілкуємося на подвір"ї. Там Сергій ремонтував інвалідний візок.
— Ми познайомилися 29 червня 2006 року в кінці табірної зміни для людей з обмеженими фізичними можливостями, — починає розповідь чоловік. — У нас проходив психологічний тренінг, а Таня приїхала пізніше й на нього не пішла. Сиділа біля корпусу, коли я проїжджав поряд. Ну я під"їхав, познайомився й поїхав собі далі. А це був останній вечір, у нас мала бути вечірка.
— Королівська ніч, — уточнює Тетяна.
На королівську ніч у таборі запалюють вогнище, смажать шашлики. Учасники табору спілкуються, діляться враженнями.
— Вечором я вийшов до компанії, а там скупчилось так багато людей біля вогнища, що мені не було як стати, — каже Сергій. — А Таня стояла навпроти, біля неї ще мої знайомі були. Ну, я собі об"їхав, став говорити з хлопцями. Таню розмова зацікавила, і вона щось перепитала. Так ми почали спілкуватися, просиділи біля вогнища до самого ранку.
Під час розмови жінка часто жестикулює, поправляє волосся. Помічаю на її руках весільний манікюр — білі квіти на прозорому фоні.
— Коли ми почали спілкуватися біля вогнища, мені було так приємно, якось так уютно. Це, напевне, перша і єдина людина в житті, якій я могла розповідати все, — говорить Тетяна.
Після знайомства пара спілкувалася по телефону. Сергій поїхав до Літина, Тетяна залишилася у Вінниці.
— Народився я в Літині, ми з сім"єю декілька разів переїжджали, але потім осіли в Хмільнику. Коли мені було 20 років, я поліз удома на кришу ремонтувати антену. Підсковзнувся, упав і отримав черепно-мозкову травму й перелом позвоночніка, — згадує чоловік.
Сергій каже, що Таня полонила його своєю щирістю й відкритістю.
— Вона не лукавить, — каже Сергій. — Якшо не права, то може там повпиратись, але визнає — да, неправа.
До знайомства із Сергієм Тетяна жила у селищі Стрижавка з батьками, потім у вінницькому будинку для людей похилого віку. Повну середню освіту отримала у школі N18. Хотіла здобути ще й професію, пробувала вступати до училища N4, та не вдалося.
— Вже потім я зустрілася із Панасюк Раїсою Василівною і мене запросили на табір реабілітації інвалідів у суспільстві. На таборі мене перший раз посадили в інвалідний візок, і я почала рухатися одна. Бо раніше в мене був інший візок, що я не могла пересуватися самостійно. Для мене це була велика радість, що я в цьому плані самостійна.
У Сергія є ще молодша сестра, якій 17 років. А в Тані — старший брат та двоє племінників. В обох померли матері, але живі батьки. У найближчих планах на майбутнє — зробити ремонт у будинку, пристосувати його до своїх потреб.
— Ми хочемо облаштувати наше побутове життя так, щоб бути незалежними, — каже Сергій.
Чоловік працює в Літині в магазині, який продає, ремонтує та обслуговує комп"ютерну техніку. Каже, за хорошої погоди проблем дістатися на роботу немає, а зимою та в дощ важко.
5 
35413
Коментарі