Ексклюзиви
Четвер, 17 липня 2008 17:29

Тамара Тишковська поставила пам"ятника собаці

Автор: фото: Іван ВАСИЛИШИН
  Вінничанка Тамара Тишковська біля пам’ятника своєму псові на вулиці Лялі Ратушної. За прижиттєвими фотографіями бетонну скульптуру виготовила фірма, що спеціалізується на пам’ятниках. У Вінниці це — перший пам’ятник собаці
Вінничанка Тамара Тишковська біля пам’ятника своєму псові на вулиці Лялі Ратушної. За прижиттєвими фотографіями бетонну скульптуру виготовила фірма, що спеціалізується на пам’ятниках. У Вінниці це — перший пам’ятник собаці

На могилі кокер-спанієля Дарлінґа на вул. Лялі Ратушної у Вінниці в травні з"явився вилитий із бетону пам"ятник. Щодня до нього приходить працівник міської філії одеського медичного центру "Довіра" Тамара Тишковська.

— Живу поряд, у двох хвилинах ходьби, — каже жінка, спускаючись із горбка до могили. — Я мріяла про собаку породи кокер. Вони домашні й добрі. Десять років тому мій друг Руслан Іванов подарував тритижневого щеночка кокера.

Тамара назвала собаку Дарлінґом, з англ. — Дорогий. Кликала пса Даріком.

— Він був таким беззахисним. Я брала його навіть спати до себе в ліжко, годувала із соски, — згадує. — Песик виріс розумником. Від нього я багато чого навчилася. Наприклад, не ображатися, чого не отримаєш від людей. Бувало, прийду з роботи втомлена, а Дарік подає кімнатні капці. Одного разу їх десь не було, то він ухопив мої брудні чобітки й — бух мені їх у постіль. Відтоді я завжди тримаю взуття у чистоті.

Пес навчився їздити трамваєм із вул. Революційної до площі Гагаріна, щоб скупатися в озері з лебедями.

— Гуляю з ним, а тільки трамвай зупиняється, Дарік раз — на останні двері заскакує. Я біжу й гукаю, щоб на наступній зупинці його вигнали, — веде далі жінка. — Я сідаю в наступний і знаю, що виходити треба біля універмагу, де озеро. Дарік любив лебедів, плавав між ними, й птахи його не кусали, не відганяли.

12 грудня Дарлінґ перебігав дорогу на Революційній, коли його збила іномарка. Собаку впізнав сусід Тамари Петрівни, взяв його на руки й поніс додому. Дорогою Дарік помер.

— Я вирішила поставити пам"ятника на його могилці, — продовжує Тамара Петрівна. — У Вінниці немає підприємств, які вміють виготовляти пам"ятники тваринам. Нам допомогла фірма на вулиці Чехова. Я принесли багато фотографій Даріка. Вони з бетону вилили форму й пофарбували. Потім вмонтували фото нашого собачки й написали "Дарику — лучшему другу". Заплатила за це 400 гривень. Я вдячна жителям будинків NN20,24,26,28, на вулиці Лялі Ратушної, що не закидають сміттям могилку Даріка й не руйнують пам"ятника.

Тишковська має ще двох рудих котів.

— Я поки що не готова взяти собаку, — сумно усміхається жінка. — Ще болить у душі. Я вдячна Даріку, бо він за 10 років життя не зробив мені нічого поганого, не образив і не зіпсував настрій. Чому люди не такі?

Тамара Тишковська — вдова, має дорослу доньку й онуку.

— Оце вчора побачила на вулиці щенка кокера, попросила в хазяйки погладити, — згадує жінка. — Вирішила, вийду на пенсію і заведу собі ще одного такого.

Рік тому в Дарлінґа та сусідської кокерши Мони народилося шестеро цуценят.

— Якби знала, що Даріка не стане, залишила б собі одного, — жалкує Тишковська.

Зараз ви читаєте новину «Тамара Тишковська поставила пам"ятника собаці». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода