30-річний Ігор Григорчук із міста Ямпіль щотижня приїжджає до своєї дівчини Ангеліни, на ночівлю зупиняється в хостелах.
— У дівчини не можна, її батьки консерватори і до свадьби залишатися на нічліг не дозволяють, а ми часом гуляємо допізна. У мене ж останній автобус до Ямполя о восьмій вечора, — розповідає.
З Ігорем зустрічаємося біля залізничного вокзалу, прямуємо до хостелу на вул. Фрунзе.
— Це один із дешевих і доволі зручних. Ліжко обходиться у 80 гривень, — пояснює дорогою. — Тепло, комфортно. Часто плачу гроші за ліжко, а лишаюся сам у кімнаті. Можна приходити, коли заманеться. Місяць тому були на дискотеці в нічному клубі, то до хостелу прийшов о третій ночі. Нічого, впустили.
Уздовж дороги до готелю пусті закинуті дво- та триповерхові будівлі без вікон.
— Ноччю район трохи жутковатий, то я беру фонарік, щоб не так страшно. Центральна траса освітлюється, а як тільки звернув у бік готелю, хоть у морду дай. Раз ночував з якимось поляком, то він просив мене, щоб я серед ночі його до таксі провів, бо страшно. Місцеві цей район називають Чорнобликом. Іноземці люблять фотографуватися на фоні закинутих будинків, а потім кажуть, що побували в Чорнобилі. Насправді, це колишні зданія "Хімпрому".
До кімнати Ігоря йдемо довгим коридором. Він стукає у двері. Звідти виходить чорнявий невисокий чоловік, на вигляд 30 років. Просить зачекати, доки одягнеться.
— Сьогодні з сусідом, він тут у командіровкє, — пояснює.
У невеликій кімнаті вздовж стін розставлені чотири ліжка, дві шафи. У центрі довгий стіл, на якому у хлібниці складені кілька пакетиків чаю і цукру.
— Це хтось із попередніх жителів лишив. Чайника нема, того вожу з собою маленький кіп'ятільнік. Поїсти тут тоже нема де. Щоб поснідати в кафе, треба їхати до залізничного вокзалу, там можна перекусити в цілодобовій забігайлівці. Із десятої ранку працює генделик на муніципальному ринку, то там можна взяти хот-доґ і чай чи каву у пластиковому стакані. Бачив, що хлопці носять гріти їжу до адміністратора, у них є своя кухня, але я стісняюся. Холодильника в хостелах теж нема.
Душ і туалет у кінці коридору. У ванній холодно. Відкриваю гарячу воду, вона ледь тепла.
— Митися довго тут не будеш, замерзнеш, але вода як збіжить хвилин 7, то нічого, — додає. — Зазвичай тут спокійно. У будні ліжко можна зняти без проблем, а от на вихідні треба замовляти. У вересні попав із компанією якихось бізнесменів, вони цілу ніч пили. Ще й змусили мене здатися на випивку. Я не пив, але гроші здав, щоб не нарватися.
Чоловік каже, що раніше знімав квартири подобово.
— Перестав, як мене грабанули. Ще ночував у квартирі, яку переробили на хостел. Теж на Фрунзе. Ближче до центрального стадіону. Там у 4-поверхівці викупили двокімнатну квартиру і переобладнали під хостел. У двох кімнатах поставили 12 ліжок. Вони двоповерхові. Окремо жіноча кімната, окремо чоловіча. Місця там постійно заняті, бо дешево. За добу треба заплатити 60 гривень. На тому тижні ночував із мамою. Вона приїхала в лікарню на обстеження, їй сказали наступного дня доздати якісь аналізи. Рвалася їхати додому. Умовив лишитися. Квиток в один бік коштує 63 гривні.
Сусідів на квартиру шукають у соціальних мережах
— Моя донька їздить на підготовчі курси до політеху, — розповідає телефоном 37-річна Маргарита Зелінська з Хмільника. — Вчиться в суботу та неділю. Заняття починаються о дев'ятій ранку. Перший місяць верталася після курсів додому, але їздити так важко. То ми вирішили винаймати на вихідні квартиру. Донька списалася в соцмережі з дітьми, які їздять на підготовку в цей вуз і в інші, тепер винаймають житло на вихідні. В однокімнатці їх ночує шестеро. У квартирі є два дивани і два розкладні крісла. Домовляємось із власником заздалегідь. За добу кожній виходить 30 гривень. До того ж там є кухня, холодильник, електрочайник і мікрохвильовка. Готують їжу по черзі.
1 
1
Коментарі