Вікторія Смачелюк, ведуча каналу "1+1", уродженка Тульчина:
— У гуртожитку Київського університету Карпенка-Карого було весело та зручно. Бо не на всі пари ходила. Коли необхідні були якісь конспекти, їх давали сусіди. Умови проживання не найкращі, та ми старалися не звертати на них уваги. В універ йшли рано, поверталися пізно. Поп"ємо чаю, про щось поговоримо — і спати.
Олександр Очеретний, модельєр:
— Коли батьки привезли мене в гуртожиток Хмельницького університету "Поділля", мама додому поверталася зі сльозами й пила краплі. У моїй кімнаті двері були вибиті, без замка... Сусід Рома виявився хлопцем на всі руки, все полагодив. Поклеїли нові обої. Такі ніжні, пастельного тону. Ромини батьки-фермери щотижня присилали нам по 50 кілограмів сєвєрних пряників і всяку всячину.
У 9-поверховому гуртожитку було лише 38 хлопців, усі інші дівчата. Ми потайки від охорони лазили по простирадлах до них.
Галина Левицька, начальник Вінницького РАЦСу:
— Після школи мене прийняли у вінницьке музичне училище на диригента академічного хору. Це був 1970 рік. У гуртожитку було чистенько, ремонти і в коридорах, і в кімнатах за рахунок держави робили. Важкувато було відвикати від життя з батьками і ставати самостійною. Я не вміла готувати їсти, та сусідки навчили. В кімнаті ми жили вчотирьох.
Василь Романюк, голова Теплицької райдержадміністрації:
— У 1975 році я приїхав селитися в гуртожиток N3 Вінницького політеху. Мене та ще одного хлопця зразу розмістили в кімнаті N33 на третьому поверсі. Згадую те й порівнюю, як воно тепер. Мій молодший син Михайло закінчив півтора року тому Київський університет імені Шевченка. Та у поселенні йому відмовили. Пощастило пристроїти до знайомих у Броварах. Вони виїхали на Північ, а Мішу взяли доглядати їхнє житло. Платили ми за нього по 250 гривень на місяць.
2 
1
Коментарі