Директор Київського центру політичних досліджень і конфліктології, політолог Михайло Погребинський, 62 роки, порівнює Арсенія Яценюка з іншими провідними українськими політиками — Віктором Ющенком, Юлією Тимошенко й Анатолієм Гриценком.
До учасників президентських виборів якось несподівано наблизився Арсеній Яценюк. Як так вийшло, що людина, про котру ще чотири місяці тому ніхто не говорив серйозно як про кандидата в президенти, не маючи команди, програми, політичної сили, робить такий прорив?
— Можна сказати, що ця людина опинилася в потрібний час у потрібному місці. У момент максимального розчарування політичною елітою Яценюк сів у крісло спікера. У ньому він не зробив нічого ні для парламенту, ні для країни, відповідав на телефонні вказівки Секретаріату президента, самого президента, маневрував, сказав, що піде, але потім довго впирався. Якийсь там "кобрівець" показав йому середнього пальця — він поскаржився президентові, й у результаті розпустили "Кобру". У будь-якій європейській країні такий учинок поховав би кар"єру політика.
Але збоку видавалося, що в спікерському кріслі перебуває молодий, дуже впевнений у собі, такий, що добре говорить, не боїться образити чи просто принизити опонента. Виявляється, українцям подобаються такі люди...
От як сприймати, коли він зі спікерського крісла сказав, що працює, як на фермі? Ну, як? Тобі 34 роки, перед тобою сидять досвідчені люди, багато з яких принесли всякої користі країні, а ти нічого в житті не зробив, тебе перекладали з посади на посаду, тому що в тебе завжди були впливові покровителі, й ти собі дозволяєш так із цими людьми говорити?! Утім, йому є в кого вчитися. Пам"ятаєте, яким тоном розмовляв Ющенко під час першої поїздки до Донецька як президент з активом області? На "ти", "я вам не пастух овець..."
Словом, Арсеній Петрович опинився в ролі людини, яка приймає падаючі голоси розчарованих виборців. А куди їм іще падати?
А чому такого рейтингу немає, наприклад, у колишнього міністра оборони Анатолія Гриценка?
— У нього інший психотип. Він не вміє (або свідомо не бажає) говорити лише те, що сподобається аудиторії. Ну і, звичайно, Гриценко, на відміну від Яценюка, не опинився в потрібний момент у потрібному місці. Можливо, якби Ющенко висунув у спікери не Яценюка, а Гриценка, ситуація сьогодні була б інакшою...
Ну, і як я вже сказав, людям подобаються нахабство і самовпевненість. Гриценко так не поводиться. Він намагається демонструвати наявність у людини офіцерської честі. Ви можете собі уявити Гриценка, який би поскаржився Головнокомандувачеві, що якийсь міліціонер показав йому пальця? Для Анатолія Гриценка, для офіцера, це було б приниженням!
Отже, немає попиту на офіцерську честь у громадській свідомості. Якби був попит, то, мабуть, більше б людей долучалися до екс-міністра оборони.
Хоча більшість моїх приятелів і друзів, прибічників НАТО і його противників голосуватимуть за Анатолія Гриценка. Але таких людей, на жаль, поки небагато. Вони зазвичай із наукового середовища. І для них, вихованих за старих часів, поняття честі важливе. А для більшості, мабуть, зараз воно нічого не означає.
Як ви вважаєте, яким президентом буде Арсеній Яценюк у разі його обрання?
— Гадаю, навіть він сам не знає, яким президентом він може бути. Це дуже залежить від того, яка у нього буде команда, від безлічі інших чинників.
Я думаю, що його головна риса — цинізм. Чи корисна ця риса для президента? І так, і ні. Дуже ідеологізований президент — це погано, як усі переконалися на прикладі Ющенка. А бути абсолютно цинічним, яким я бачу Яценюка, — це теж погано. Тобто бажано тут знайти якусь золоту середину.
Мене в зв"язку з цим особливо гнітить ось що: ця його впевненість у власній правоті не дає підстави сподіватися на те, що він зможе консолідувати довкола себе інтелектуальний ресурс, аби робити щось правильне й корисне для країни.
І сьогодні в його виступах я не бачу навіть натяку на щось інше, крім демагогії. Тому я вважаю, що президент Яценюк буде другим виданням Ющенка, лише в жорсткішому варіанті. Бо якщо раніше, аби покарати свого кривдника, він звертався до президента, до Головнокомандувача, то зараз він сам буде Головнокомандувачем, а отже, сам каратиме.
Що наче веде наших героїв? Віктора Ющенка веде його думка про те, що він — посланий Богом Україні. Щось схоже, таке собі відчуття власної місії має і Юлія Тимошенко. Тільки якщо в Ющенка переконання в своєму месіанському призначенні пов"язане з національною ідеєю, то в Тимошенко, як мені здається, — з її власним уявленням про справедливість. Із цього приводу можна тисячу разів іронізувати, але в тому, що вона має певний антиолігархічний запал, я нітрохи не сумніваюся.
А ось нашого інфантильного героя Яценюка, схоже, веде лише прагнення самостверджуватися. Я розумніший, я кращий за вас, тому я вам укажу, як зробити, адже ви насправді все одно нічого не варті. З цього і слід виходити, оцінюючи те, яким він був би президентом.
Коментарі
2