Увечері 7 грудня до двох касирок Західного автовокзалу Вінниці прийшла жінка й попросила викликати "швидку". У полі куртки незнайомка тримала немовля.
— Я ще розсердилася. Думала, в неї цуценя чи котеня якесь замотане пищить і вона для нього "швидку" хоче, — згадує касирка Галина Мушинська, 55 років. — Зрозуміла все, коли побачила калюжу крові під ногами.
Жінка назвалася Людмилою Губановою. Говорила, що їй 22 роки.
— Вона сказала, що дитину в під"їзді народила, — розповідає касирка Надія Чуберак, 48 років. — Не знала, як перерізати пуповину, тому не могла відділити хлопчика від себе. Я її строго спитала, чи збиралася викидати його. Вона віднікувалася. Запевняла, що ніколи так не думала.
Нині жінка із сином у Вінницькому пологовому будинку N1. Їх перевіряють на можливі хвороби.
— Пологи в таких умовах небезпечні, можна занести інфекцію. А цієї пори року можливе переохолодження, — каже завідувач обсерваційного відділення пологового будинку Володимир Гриб, 44 роки. — Жінка на диво здорова. У дитини також жодних відхилень.
У палаті на тумбочці біля ліжка Людмили дитячі речі, складені в пакет. Добровольці з громадських організацій принесли їй памперси та книжечки про виховання дітей. Жінка показує повзунки, сорочечки. На вигляд їй більше 30 років.
Лікарі сумніваються в правдивості слів жінки
— У меня ничего не было, — говорить вона. — Это все медсестры и санитарки поприносили для моего сына. И мне одежду дали.
Документів породілля не має. Тому невідомо, чи справді це Людмила Губанова. Лікарі сумніваються в правдивості її слів.
— Приїхала із Запоріжжя до подруги на Новий рік. Там жила з охоронцем Сашею. Не розписувалися. Він не знав, що я вагітна. Живіт малий був, не видно. Та я сказала йому: як народжу дитину, приїду до нього, бо мені більше ніде жити, — веде далі Людмила, не підводячи очей. — А він сказав: хоча дитина не його, однак виховуватиме.
Жінка розповідає, що завагітніла в тюрмі. Сиділа з 2006-го до початку 2007 року за збут наркотиків. Запевняє, що їх не вживала.
Губанова закінчила училище, за фахом маляр-штукатур. Ніде не працювала. Пояснює, що на роботу не брали через малий зріст.
У лікарні Людмилу ніхто не провідує. Співмешканця із Запоріжжя про народження дитини жінка не повідомила. Каже, не знає ані його адреси, ані номера мобільного телефона. У Вінниці має подругу. Приїхала до неї.
— Я не можу згадати номер будинку, — відповідає на прохання повідомити місце проживання приятельки. — Хотіла сьогодні в лікаря відпроситися, щоб пошукати її. Іра працює в кафе "Святкове" на автовокзалі. Їй десь 46 років, світленька. Ми познайомилися в Києві.
Кафе "Святкового" на вокзалі немає. Натомість є безіменне кафе-бар. Однак жінка на ім"я Ірина там не працює.
— Я заберу сина, — запевняє Людмила і лише зараз піднімає очі. — Прописана я в Дніпропетровську, але жити там ніде. Тому поїду в Запоріжжя. Сина назву Сашею — на честь старшого брата. Він помер кілька років тому.
Нині розшукують родичів Людмили Губанової. Якщо її не буде куди виписати, хлопчика заберуть до інтернату.
2 
1
Коментарі