— Перший місяць було дуже важко. Молився Богу, щоб поміг вижити. Деяких хлопців раніше звільнили, а ми з Русланом Шанідзе відбули в полоні 269 днів, — розповідає 37-річний Василь Боднарук із батальйону "Айдар".
10 липня на Луганщині вісьмох українських бійців і двох волонтерів обміняли на 10 бойовиків. Звільнили з полону: Василя Боднарука, Руслана Шанідзе, Анатолія Семенюка, В'ячеслава Швирьова, Дмитра Пархоменка, Михайла Нігматулліна, Гайде Різаєву, Володимира Харатіна, Андрія Ткаченка, Юрія Старцева.
Василь Боднарук родом із міста Яремче Івано-Франківської області. В "Айдар" пішов служити добровольцем. 15 жовтня з побратимами потрапив у засідку. Перший місяць був у полоні в польового командира Бетмена.
— Отримали наказ їхати на 32-й блокпост на Бахмутському напрямку. Нам мали дати коридор, щоб забрали хлопців, які там були в оточенні. Коридор не дали. Потрапили в засідку. Прийняли бій. Двоє наших загинули. Решта отримали поранення, контузії. Так ми потрапили в полон, — говорить Василь. — Я — з батальйону "Айдар", ще й родом із Західної України. Тому для мене ніяких привілеїв бути не могло. Били по руках і ногах молотком для тротуарної плитки, пластиковою трубою, прикладами. Місяць був прикутий наручниками до ліжка. Міг тільки сидіти. Раз у двоє суток давали перловку без нічого, хліб їв раз на тиждень чи два. Вода була. Сидів у підвалі без вікон. На двір не випускали. Заходили до мене тільки росіяни й апалчєнці. Медиків не допускали оглянути. Хоч був контужений, осколок розсік ногу. Я був списаний до розстрілу. Але обійшлося. Бо потім свої ж убили Бетмена. Він розстрілював полонених і жителів Луганська. Був безпрєдєльщиком, чуствував себе царем і Богом. До мене приїжджав їхній прокурор. Розпитував про розстріли полонених. Хлопців, які мали серйозніші поранення, помістили в лікарні. Кажуть, відносилися нормально. Медики не давали бити поранених. А мені не дозволяли навіть подзвонити до родичів. Братові сказали, що я мертвий. Він не повірив. Через місяць росіяни дозволили зателефонувати. Я пам'ятав лише номер колишньої дружини. Попросив переказати рідним, що живий.
36-річний Руслан Шанідзе — з Харкова. До війни працював водієм. Після Майдану записався добровольцем в "Айдар".
— Найважче було в перші дні, — каже Руслан. — Потім прийшло розуміння: так, потрапили в полон, але ж ми не здалися, нас силою взяли. Перші дні я і ще троє хлопців були в госпіталі. До нас ставилися, як до поранених — годували, лікували. На 37-й день зміг подзвонити родичам. Пам'ятав номер бабусі. Мене тримали ще з одним полоненим. Коли водили на допити, то питали: як це так, що ти, "айдарівець", досі живий? Годували добре. Раз на тиждень пускали в душ. Кілька разів готували до обміну. Чому він зривався, не пояснювали.
Волонтерка 36-річна Гайде Різаєва з групи "Патріот" була в полоні 4,5 місяця. Її схопили, коли везла матраци українським полоненим і мала забрати в бойовиків Василя Боднарука й Руслана Шанідзе.
— После освобождения включили в машине украинские песни, сами пели. Ели сало, хлеб и огурцы, — розповідає Гайде. — За день до звільнення приходив міністр держбезпеки ЛНР. Попередив, що поміняють. Це вже вдруге я потрапляю в полон. Торік була у бойовиків три з половиною місяці. Тоді було все жорсткіше. Мене захопили в розпал бойових дій. Випадково вийшла на блокпост бойовиків. Навіть відео є, де я кажу "Слава Україні!". Опинилася у полоні в отамана Козіцина. Це — звірі. У мене досі лишилися на руках сліди від наручників. Два тижні не знімали, навіть руки почорніли. Не годували. Мене навіть на продаж у Ростовську область возили. Обміняли 28 жовтня торік.
Гайде Різаєву тримали в камері у міністерстві держбезпеки ЛНР. У полоні вона пережила серцевий напад.
— Це те саме, що КГБ — підвали, спеціальні кімнати. В основному там сидять місцеві патріоти. Мене тримали в кімнаті-одиночці, бо я жінка. Не дозволяли виходити на вулицю, жодного разу не виводили. Я написала звернення на ім'я їхнього міністра, щоб звільнили, бо мені треба операція на серці. Лікарі казали: потрібні прогулянки мінімум двічі на день. Перші два місяці майже не їла. Був стресовий стан. Щодня приносили кашу. Дуже схудла. Телефон категорично не давали. Бойовики пропонували посаду заступника міністра юстиції. Казали, Україна за мене не бореться. Як повернуся, то вб'ють. Часто натякали, щоб не забувала — у мене в Криму мама і дитина. Давили на психіку. Але я знала, що друзі роблять усе для мого звільнення.
"Обміняти всіх на всіх — нереально"
У полоні залишаються близько 270 українців, каже Юрій Тандіт — переговорник Центру сприяння звільненню заручників при Службі безпеки. Їх тримають у Донецьку, Луганську та Росії.
— Обміну "всіх на всіх" найближчим часом не буде. Бо це нереально, — вважає координатор волонтерської групи "Патріот" Олег Котенко, 41 рік. — Наша група знає про 140–150 осіб, які зараз у полоні в бойовиків. Скільки серед них військових, а скільки цивільних — невідомо. Перевірити інформацію неможливо. Бо з командирами, у яких знаходяться полонені, ніхто не має зв'язку. Заручників може бути й більше — 300–400. Одних бойовики використовують на розмінуванні, інші копають траншеї, хтось працює на шахтах.
За останній обмін 10 липня домовлявся Віктор Медведчук (колишній голова адміністрації президента Кучми, кум Володимира Путіна. — "ГПУ"). Ми допомагали складати списки. Постійно були на зв'язку з родичами. Хлопців мали звільнити ще чотири місяці тому. За ними їздила Гайде Різаєва. Була домовленість, але її теж взяли в полон. Тиждень ми не знали, де вона, доки не вийшли на в'язницю. Там підтвердили, що Гайде — в них.
3 
1
Коментарі