15 227 осіб узяли участь у цьогорічному Всеукраїнському диктанті національної єдності. Його 9 листопада у День української писемності та мови влаштувала Національна радіокомпанія.
35 осіб зробили лише одну помилку в диктанті. Двоє написали без помилок — восьмикласниця житомирка 13-річна Дана Памірська та львів'янка 72-річна Ольга Чупик. Вони отримають по 5 тис. грн, а також книжки й довідники. Через хворобу суглобів поїхати до столиці на їх вручення Ольга Петрівна не змогла. Нагороди обіцяли переслати.
Вона живе у старому австрійському будинку біля львівського Привокзального ринку. Одягнена у махровий синій халат, ходить повільно. Пригощає чаєм і бутербродами. Розповідає, що 38 років працювала вчителькою української мови та літератури. Має двох дітей і п'ятьох онуків. Щодня читає в окулярах художні книжки та Біблію.
Чому вирішили взяти участь у радіодиктанті?
— Я ж учителька, чому себе ще раз не перевірити? Це не вперше, три рази писала за років п'ять. Але жодного разу не відсилала. А це відчула: наче все правильно. В 13.30 диктор почав читати текст під назвою "Вона підкорила Європу" — про письменницю Марко Вовчок. Голос хороший, інколи навіть можна вловити інтонацію. Для перевірки не перечитував, я вже потім сама переглянула. В той же день віднесла на пошту і відправила звичайним листом. Диктант був не дуже важкий. Але, щоб правильно написати, потрібно було знати з 10 правил з орфографії, пунктуації, синтаксису. В одному реченні аж два рази треба було поставити двокрапку. У наступному — уточнювальні слова взяти у дужки.
Як порадите вчити українську мову?
— З дитинства смак до мови розвивають батьки. Вони повинні дитині читати казки, правильно при ній спілкуватися. Побільше читайте класичну літературу — Франка, Шевченка, Марко Вовчок. А ще російських класиків, перекладених на нашу мову — Тургенєва, Короленка, Пушкіна. Школярам, які хочуть підготуватися до диктанту чи переказу, варто перечитати всі підручники з мови, починаючи від п'ятого класу, бо в 11-му більшість правил забувається. Дорослим, аби грамотно писати та говорити, раджу купити універсальний посібник з української мови й зазирати в нього час від часу. Тримайте вдома кілька словників — тлумачний, орфографічний, іншомовних слів, синонімів. Почули чи прочитали якесь нове, незнайоме слово — відкрийте, подивіться, як пишеться, наголошується, відміняється. Я от недавно почула по радіо слова "ралі" і "хобі". Засумнівалася: є в них подвоєння чи нема. Дістала словник та перевірила. Тепер знаю. Вставні слова й винятки треба завчати напам'ять, як вірш.
Які правила для вас найважчі?
— Правопис закінчень родового відмінка однини іменників другої відміни. В українській мові чіткого розмежування немає, яке закінчення в них має бути — -а/-я чи -у/-ю. Однак є певні закономірності, які треба просто вивчити, щоб не плутатися. Закінчення -а/-я мають іменники чоловічого роду, що означають загальні та власні назви людей і населених пунктів. Наприклад, заступника, акціонера, спортсмена, Львова, Києва. Закінчення -у/-ю мають іменники чоловічого роду, що означають збірні поняття: колективу, пленуму, активу, хору. Назви річок, озер, гір, островів, півостровів, країн, областей мають такі ж закінчення — Донбасу, Криму, Алтаю. Але треба мати на увазі, іменники з наголосом на останньому складі мають закінчення -а/я — Дністра, Ужа, Остра, Дінця.
Є люди, які інтуїтивно відчувають, які розділові знаки треба ставити. Таким, мабуть, не треба вчити правила?
— У мене був учень. У п'ятому класі складні диктанти без жодної помилки писав. Зараз пілот літака, здається. Я також маю таке чуття мови. Але все одно без знання правил чуття мови не допоможе.
Що найбільше ріже вухо на вулиці?
— Коли молодь нецензурно лається. Йду по вулиці, а назустріч, обнявшись хлопець із дівчиною. Красиві, молоді, а через слово — матюк. Я часто підхожу до таких, лагідно кажу: "Сину чи дочко, воно тебе не прикрашає. Вам бути батьками, вчити добру своїх дітей". Якщо отак підходити, не ображаються. Бо є пенсіонери, які з криками накидаються, сварять їх. То молодь їх посилає подалі триповерховим матом. Усіх дітей, яких я вчила, виховувала добротою. Не засуджувала й не ображала. Мої сини — не ідеальні, хоча вчилися добре. Коли їх виправляю: сину, не "тоже", а "також" треба казати, — інколи легенько дратуються. До мене сусіди часто приходили із проханнями написати заяву грамотно у комунальне підприємство, допомагала писати позов у суд.
А ці нові слова іншомовного походження — брокер, маклер, месидж? Навіть не хочу запам'ятовувати. Вважаю, якщо є відповідники в українській мові, то навіщо їх заміняти чужомовними словами?
3 
1
Коментарі