Терористи відновили залізничний вузол у Дебальцевому на Донеччині. Під час відступу в середині лютого українські військові заявляли, що залізницю підірвали. На початку березня прийшов перший ешелон із Росії зі зброєю і технікою для бойовиків.

— Генштаб блокував будь-які ініціативи командирів середньої ланки з відбиття наступу на Дебальцеве. Не підготували мобільні резерви, що могли піти в контратаку. Просто створили лінію оборони і більше ні про що не думали. Мовляв, обороняйтеся і все, — розповідає 23-річний Володимир Назаренко, командир взводу батальйону "Київська Русь". — Вище керівництво приймало рішення не за лічені хвилини, як потрібно на війні, а тягнуло 2–3 дні. Наприклад, як було з Логвиновим (селище під Дебальцевим. — "ГПУ"). Спершу його утримувало з десяток терористів, їх можна було звідти вибити. Після — ударити по сепаратистах із флангів. Однак штаб АТО думав над цим добу і в результаті відправив у Логвинове лише одну роту. А ворог за цей час вже добре закріпився.

Дебальцеве могло триматися дуже довго, якби не було оточення. Воно сталося, бо ворог підійшов до міста з того напрямку, де взагалі чомусь не було наших сил. По суті, шість кілометрів до міста бойовики пройшли без спротиву. Не зустріли ні блокпости, ні нашу техніку. Місто бомбили фосфорними бомбами. Так викурювали наші опорні пункти. Бачили російські військові літаки, вертоліт. Та командування продовжувало годувати обіцянками: настане перемир'я і ситуація стабілізується. Після мінських домовленостей бойовики не зупинилися.

Зрозуміли, що треба відходити самостійно, коли центр Дебальцевого захопили "кадирівці". Загалом ворог зосередив навколо міста від 12 до 18 тисяч солдатів, 150 танків. Можливий відхід ми обговорювали ще за два дні до його початку. Планували виключно командири середньої ланки й картографи. Обирали шлях, яким можна було спробувати вийти з оточення. Вище керівництво взагалі не ставили до відома. Наказу відходити по раціях чи телефону — не було, бо все це прослуховувалося терористами. Люди передавали один одному особисто. Я з 200 бійцями вийшов із міста о п'ятій ранку. Проривалися кущами, полями. По нас прямою наводкою били з танків, "Градів", мінометів, автоматів, РПГ, працювали снайпери. За шість годин пощастило пройти 25 кілометрів, добралися до селища Луганське.

За підрахунками добровольця, під час відходу з Дебальцевого загинуло близько 150 українських воїнів.

— Ще стільки ж потрапили у полон. У самому Дебальцевому залишили дуже багато бронетехніки, особистих речей. Відходили тільки з автоматами. Зараз настрої серед бійців такі, що треба негайно міняти командування Генштабу. Якщо ситуація не зміниться — самі підемо в наступ. І все рівно, буде на це наказ Порошенка чи ні.

Дозволили захоплювати порожнє житло

У підвалах будинків у Дебальцевому знайшли 500 тіл. Люди загинули під час обстрілів.

— В перші дні після відступу наших військ жителі Дебальцевого телефонували і просили забрати їх. Казали, що сидять у бомбосховищах. Не відразу виходили надвір. А потім перестали телефонувати, — говорить волонтер 51-річна Діана Макарова. — На момент відступу в місті залишалися близько 5 тисяч людей.

Бойовики дозволили захоплювати житло тих, хто виїхав. Тому зараз багато місцевих, яких ми вивезли раніше, хочуть повернутися, щоб не втратити квартири. Кажемо, що їхні будинки можуть бути зруйновані, а повернутися буде складно. Це квиток в один кінець. Але, швидше за все, ці люди повернулися. Ні Червоний хрест, ні ДНР таку кількість гуманітарної допомоги, як треба, доставити туди не в змозі. Будемо домовлятися про гуманітарні коридори. Нам потрібно знати, що відбувається в Дебальцевому, Чорнухиному, Вуглегірську. Добиваємося через українсько-російський координаційний центр права хоча б раз на тиждень привозити туди медиків і гуманітарну допомогу. Дають дозвіл, але безпека гарантується лише однією машиною поліції ДНР та й то для ОБСЄ і Червоного хреста.

×