— Бійцем став у дитинстві. Ріс у Кривому Розі в 1990 роки. Там були жорстокі війни районів (у 1987–1995-х там загинули майже 300 людей, 1000 поранили. — ГПУ) Це навчило не згинатися, — каже волонтер, боєць-доброволець 37-річний Андрій Білоног на позивний "Санітар" із Дніпра.
1997 року переїхав у Дніпро. Вступив у медакадемію, але покинув навчання через проблеми в родині. 2014-го поїхав влаштовуватися у Французький іноземний легіон. Після повного курсу підготовки сказали почекати. Повернувся додому і став пробувати себе в бізнесі.
— У червні 2014-го друг попросив дістати берці, форму. Він брав участь у штурмі Мар'їнки. Я купив за власні кошти й поїхав туди на свій день народження 26 червня. Дружина — з Красноармійська (тепер Покровськ. — ГПУ). Чекала там із гостями. А я — у Мар'їнку. Побачене жахнуло. З однодумцями створив волонтерську організацію "Вільна Доля". Працювали на всіх напрямках — від Маріуполя до Кримського. Коли тривали бої за Дебальцеве, двічі на тиждень возили одяг, їжу, захисні засоби. Так було до 2015 року. Потім держава звернула увагу на армію. А добровольців не помічала. Вирішили допомагати лише їм.
Що змусило взяти в руки зброю?
— На Йорданські свята 2015‑го привезли допомогу в місто Піски. Нас зустріли біля "Республіки Міст". Командир позиції з батальйону "Дніпро 1" запитав, чи не допоможемо. Бо катастрофічно не вистачає людей. Погодилися. Сєпари хотіли захопити позицію наших коригувальників вогню "Небо". Били з мінометів, танків. Ми відсікали їх. Стояли люті січневі морози. Спали в наметі, обкладеному мішками з піском. Палити не дозволяли. Росіяни визначали за димом орієнтир і гатили з мінометів. Вареники розігрівали на вогні. Розмерзалися по сантиметру. Що могли надкусити, швидко пережовували, щоб не замерзло знову.
Страшно було, коли тиша. Дивилися в тепловізори, щоб не пропустити диверсантів. Як гатять міномети, не підповзуть. Навіть трохи спали тоді. В легіоні навчили, як вижити в бою. Терпіти біль, перемагати страх.
Близько підходили до ворога?
— Зазвичай метрів за 200–300. Навесні 2014 року везли "волонтерку". Водій переплутав поворот і виїхав у Карлівці на міст. Там — російський блокпост. Нас врятувало, що терористи розмовляли з водієм легкового авто. Ми під'їхали до них. Водій думав, то наш блокпост. І не розібравшись, крикнув: "Слава Україні!". Вони застигли. Я витягнув із бардачка гранату: "Проїжджаємо". Один кивнув: "Ага". За 50 метрів стояв БРДМ, направлений на міст. Черга з кулемета — і нас би розтрощило. Розійтися миром було єдиним виходом.
Не боїтеся смерті?
— Загроза є завжди. Під Донецьким аеропортом стояли за териконом на краю злітної смуги. Сєпари робили вилазки. Підповзли на 10 метрів і кинули гранату. Розірвалася за метр від мене. Мішки з піском закрили шлях осколкам і врятували життя. Дивився в тепловізор, як вони відходять. Нам забороняли відкривати вогонь. Доки запросив дозвіл, ті відійшли. Шкодую про це.
Улітку й восени 2016-го ви допомагали добровольцям у Мар'їнці та воювали?
— Так. Пригадую День незалежності торік. Із бійцями "Донбасу" та "Правим сектором" спалили ворогам бліндажі. Вразила смерть бійця 92-ї бригади на наших очах. Залишилися мати, дружина з донькою.
Чим ще займається організація?
— Надаємо юридичні послуги малозабезпеченим. Намагаємося допомагати всім. Але найбільше страждають переселенці, поранені добровольці. Ми придумали кілька видів одягу для ветеранів. Щоб після боїв повернулися в зручному і стильному. Співпрацюємо з МЗС Естонії та центром Української культури в Таллінні, волонтерами Італії, Америки.
"Мали завдання взяти "Степанівну" живою"
— У Пісках познайомився з відомим волонтером, лікарем "Степанівною" (Євдокія Попович. — ГПУ), — говорить Андрій Білоног.
— Привіз бійцям "Карпатської Січі" 50 комплектів форми та взуття, — продовжує. — Вишикувалися отримати. Заходить жінка: "Хто дозволив без мене?" Питаю бійця, хто це. "Степанівна. Наш лікар." "А чого командує?" "Бо Степанівна".
Ми подружилися. Возив їй ліки, одяг. Навіть рятував життя. Доповіли, що терористи захотіли викрасти Степанівну. Ми відправили її з дому в безпечне місце. Самі влаштували засідку. Опівночі прийшли троє автоматників і снайпер. Бій тривав до п'ятої ранку. Могли закидати нас гранатами. Думаю, мали завдання взяти "Степанівну" живою. На ранок залишилася пачка патронів і граната. Дехто прощався з життям. Та перші промені сонця відігнали їх. Боялися відходити при світлі. Є питання до бійців ЗСУ, які стояли в Пісках. Хто пустив бойовиків через наші блокпости? Правду дізнатися тепер неможливо.
4 
35413
Коментарі