— Коли почалася війна на сході, одразу закрив бізнес і почав хлопцям допомагати. Як волонтер регулярно їздив на передову. А з 2016-го із товаришем стали вивозити "двохсотих" із зони АТО. Цим займалися чотири роки. А потім, як зрозумів, що великої війни не уникнути, записався до місцевої тероборони, — розповідає 64-річний Валентин ДІДКОВСЬКИЙ із Бучі на Київщині.
У перші дні війни чоловік патрулював на вулиці. Зупиняв і затримував підозрілих осіб. 27 лютого, коли в місто заходили російські військові, прийняв бій на вул. Вокзальній, де мешкає.
— Це сталося вранці. У мене було чим зустріти "гостей". Приготував "Муху" — РПГ-18, ручний протитанковий гранатомет, чотири гранати РГД-5. І четверту для себе припас — на випадок полону, — говорить Валентин Дідковський. — Крізь щілину в паркані бачив, як росіяни йдуть: ланцюгом обабіч дороги, а посередині — техніка. Я виліз на старий автомобільний причіп, що стояв у дворі. Вирішив цілити по ворожому бензовозу. Розумів: якщо він загориться, то заблокує рух іншої техніки. Я вистрелив, жбурнув у колону три гранати й зістрибнув із причепа. Почав тікати, бо вони вже по мені гатили.
Чоловік заховався в сусідньому будинку.
— На випадок, якщо мене знайдуть, приготував гранату. Навіть палець у кільце засунув, — каже. — Подзвонив нашим хлопцям із тероборони, дав наводку на росіян. За 10 хвилин почався обстріл. Тривав пів години. Коли все стихло, наважився вийти з укриття. Побачив, що українські військові знищили колону рашистів ущент.
Тоді Дідковський зняв на телефон відео, яке облетіло весь світ.
— Після того ми разом із хлопцями місяць вивозили "двохсотих" із Ворзеля, Гостомеля, Мощуна, Бородянки. Забирали загиблих із блокпостів. На аеродромі полягло багато хлопців, які там працювали.
"Газету по-українськи" можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу"
2 
1
Коментарі