— При мені телефонував батькам. Казав, скоро демобілізується, повернеться додому й більше від них ніколи не поїде, — каже знайомий 23-річного Вадима Дмитренка.
Боєць загинув 8 жовтня. Родом із села Рудня-Іванівська Ємільчинського району на Житомирщині. Служив за контрактом у Збройних силах України. Його підрозділ о 14:00 укріплював окопи. Вадим отримав смертельне поранення під час прицільного вогню бойовиків.
— Має старшого брата. Два розумні, гарні хлопці, виховані, добродушні й усміхнені завжди були. Після школи вступив до Харківського педагогічного університету імені Григорія Сковороди на правознавство, — розповідає Наталія Григорівна, директор клубу в рідному селі хлопця. — До війни займався спортом, любив футбол і настільний теніс.
Того ж дня поховали бійця 28-ї одеської бригади ЗСУ Владислава Сивашова, 18 років. Призначили в наряд до зброярні. Там у його руках розірвалася граната. 2015-го померли батьки хлопця. Контракт підписав, аби прогодувати молодших брата й сестру, кажуть у командуванні частини. Поховали Владислава в селі Орепи Новоград-Волинського району Житомирської області.
12 жовтня в місті Сарни на Рівненщині попрощалися з бійцем 54-ї бригади 31-річним В'ячеславом Жалком. Його вбили в сутичці у селищі Башкирівка Харківської області, де підрозділ проходив ротацію.
— Зустрівся тут зі своєю дівчиною. Її запросили на день народження, він пішов разом із нею. Там була якась компанія. В'ячеслава викинули з вікна четвертого поверху. Це не випадковість, а вбивство, — каже побратим Роман Яковець.
Слідчі знайшли підозрюваних. Один написав зізнання.
6 
35413
Коментарі