Музей Голодомору у столиці щодня відвідує більш як сотня людей. Розташований він у парку Слави поблизу Києво-Печерської лаври.
Коли на вулиці темніє, дорога до музею підсвічується ліхтариками, вмонтованими у бруківку. Кілька ліхтарів у вигляді свічок освітлюють скульптуру худої дівчини. Музей — під стелою. Щоб потрапити всередину, треба спускатися під землю. Для інвалідів є ліфт. Квиток для дорослих коштує 5 грн.
— А для студентів знижки є? — запитує дівчина у чорному пальті і показує студентський. Їй дозволяють пройти за 2 грн, за ціною дитячого квитка.
Вона бере воскову свічку, кладе у коробку для пожертв 1 грн. Свічку ставить на вівтар у центрі музею. Імена і прізвища померлих від голоду висвічуються на стіні. Навколо вівтаря розкладені книги пам'яті.
— Я хотіла знайти прізвища своїх родичів, — гортає Книгу пам'яті Черкаської області 20-річна Анна Корягіна. — Знайшла тільки родичів своїх друзів. Трохи незручно, бо люди розбиті по селах, а не по алфавіту. Я не знаю, де жили мої прабабки.
Знаходить знайоме прізвище, кличе низеньку жінку в чорній хустці.
— Мама приїхала провідати мене, я на історика в інституті Драгоманова вчуся. Вирішила зробити їй екскурсію. Я перекладачем підробляю, часто воджу в музей іноземців. Взяла за правило заходити сюди дорогою до Лаври. Бо якщо попереджаєш, що підемо в Музей Голодомору, більшість відмовляється. Але їх це вражає. Вони думають, що голод через неврожай був. Їх шокує, що людей цілеспрямовано мордували. Один француз сказав, що це гірше фашизму: вони хоч інших мучили, а тут свій народ знищували.
Жінка у червоному пальті водить за руку дочку. Пошепки розповідає їй, як люди мололи лободу і пекли з неї млинці.
— Мені в школі вчителька розказувала, людям не було що їсти, бо в них зерно забрали. Вони ловили мишей і їли, — ставить свічку 10-річна Світлана Коваленко. — У Київ я з мамою приїхала до тьоті Каті. Попросила показати музей голоду. Вчителька сказала, що 26 листопада будемо свічки запалювати і згадувати, як люди голодували.
Працівниця музею збирає віск, що поплавився, протирає вівтар.
— На вихідні буває по 50–60 екскурсій, в черзі стоять. А в будні двоє-троє зайдуть. Деколи питають, чого немає Книги пам'яті Івано-Франківської області. Та тоді ж вона не входила до складу України. Дехто просить допомогти знайти родичів у книгах, перефотографовують сторінки. Були такі, що плакали перед вівтарем, бо у них багато родичів померли в голод.
До працівниці підходить високий чоловік у червоному светрі. Англійською просить розповісти йому про Голодомор. Жінка кличе екскурсовода, який знає іноземну.
— Про музей мені розказали мої студенти, — 44-річний Майкл Андерсон приїхав зі США викладати англійську у столиці. — Казали, що 7 мільйонів українців померли від голоду, який штучно зробили керівники комуністів. Це звірство.
Відгуки відвідувачів музею
"Задумка хорошая, но многое не понятно, потому что фильм на украинском, а английские субтитры тяжело читать. Подписи к экспонатам вообще не имеют перевода. Нам, не знающим украинский, посещать музей сложно".
"Тяжелое впечатление. Безусловно жаль, что наши общие истории имеют такие страницы, но знайте, что гибли от голода не только жители украинских деревень, но сколько погибло от голода в Поволжье, Казахстане, хорошо и сытно жилось только власть имущим. Мои бабушки и дедушки пострадали также. Так что не держите зла на русских, у нас много общего. Удачи".
Екатеринбург, Урал.
"Коммунизм является самым могущественным злом на планете, братья украинцы, Грузия всегда с вами".
Давид, Батуми, Джорджия.
"З музею я дізналася, як Сталін морив голодом український народ".
Коментарі
1