13 жовтня у київській книгарні "Є" з читачами зустрілася британська письменниця українського походження Марина Левицька, 65 років. Вона написала бестселер про українських емігрантів "Коротка історія тракторів по-українськи".
— В основі роману — історія моїх батьків, — розповідає англійською письменниця. — Після Другої світової війни вони опинилися у німецькому таборі для біженців. Звідти поїхали до Великої Британії і залишилися там назавжди. У Британії куди не підеш, кругом наткнешся на офіціанта з Польщі або няньку з України. Я жила у невеличкому містечку. Через нього їхав поїзд, який розвозив по маленьких селах емігрантів після роботи. Тут завжди звучала українська, польська, румунська мови. Я розпитувала у людей, хто вони, що тут роблять. Багато їхніх історій опинилися у цій книжці. Еміграція українців у Велику Британію не впадає в очі, як африканська. Бо вони швидко адаптуються, вивчають мову і не відрізняються зовнішністю.
Роман отримав британську премію "Вудхауз" у номінації краща гумористична книжка, яку написала жінка. Його переклали 36 мовами.
— Сюжет роману старий як світ — старший чоловік-вдівець закохується у молоду жінку. Нею є нахабна, ласа на його майно Валентина. Обидві дочки вдівця проти такої мачухи. Починають війну з жінкою.
У Великій Британії роман з'явився 2005 року. Українського перекладу немає.
— Книжку переклали і видали росіяни, — каже філолог Лариса Масенко, 68 років, яка прийшла на зустріч з письменницею. — Зробили це погано — зіпсували мову головного героя. Це не суржик, а потворний варіант російської мови, якою ніхто не говорить.
Марина Левицька каже, що знає суржик.
— Так говорили вдома батьки. Щоб передати його в романі, я використала неправильну англійську. На початку книжки герой описує груди своєї подруги. Він каже, що це супергруди. Англійською ми так не говоримо. Кажемо: гарні чи розкішні.
Уперше в Україну письменниця приїхала 2005 року.
— Одразу згадала українську мову, яку вчила від батьків. Почула жарти, які вони говорили одне одному, пісні. Мати розмовляла з котами, де тільки бачила. Сьогодні я гуляла зі знайомими дівчатами по місту й ми зустріли котів. Ті теж зупинилися, і почали до них говорити. Тоді я зрозуміла — це моя країна.
9 
1
Коментарі