Із 16 по 21 серпня у селі Великі Сорочинці Миргородського району Полтавщини відбувався найбільший в Україні ярмарок. З Полтави туди щогодини їздить автобус. Білети розкуповують на 3 год. вперед.
У середу, 17 серпня, біля центрального входу тіснява. Люди йдуть повільно, оглядають ряди. По центру продають вироби народних майстрів. За вишиванку просять від 300 грн, керамічні чашки коштують 50, тарілки — 55. Кошики з лози — від 75 грн.
На багатьох палатках написи "Опішня", "Зіньків", "Від майстрів".
— Не дивіться на ті узори, — каже продавщиця кошиків. Не називається. — Багато років сюди їжджу. Всіх майстрів знаю. Від тих, які продавали вишивку, майже нікого не лишилося. Гончарів справжніх мало. Одні перекупники. Не ярмарок, а сплошна комерція.
Люди оглядають товар, купують мало.
— 200 гривень витратила. Нічого не взяла, — говорить Марина Боса із Дніпропетровська. — Сувеніри, харчі — все дороге. Сюди потусуватися приїжджають, не за покупками.
На Сорочинський ярмарок приїхали майстри з 18 країн. Відкрили свої павільйони. Черга біля узбеків. Купують плов по 35 грн за порцію. Поряд торгують шаурмою по 20 грн.
— Чого така дорога? — запитує жінка.
— Для вас, дарагая, по 30, — жартує продавець.
Цього року на ярмарковій площі відбудували дерев'яний млин. Фігуру Пацюка, біля якого фотографувалися багато років, прибрали.
Уперше спорудили скайпарк — металевий трамплін, заввишки із триповерхівку. З одного боку гірка для скелелазів. Коли добираєшся нагору, спускають мотузкою через майдан до сцени.
Найбільше ярмаркуючих на Сорочинцях у суботу. Люди по півгодини заходять на ярмарок. Кілька парубків розштовхують усіх. Після них жінки перевіряють свої сумки.
— Чула, багато ворів поз'їжджалися, — каже одна. — Отак кожні 5 хвилин у сумку дивлюся.
Кілька міліціонерів розштовхують людей по обидва боки вулиці. За хвилину по ній проїжджає віз із соломою, його тягнуть два воли. Усі фотографують тварин.
— Це такі, як чумаки за сіллю ходили, — говорить чоловік онукові. — На небі можна побачить Чумацький Шлях.
Починає накрапати. Люди ховаються біля садиби Хіврі під навісом. Двоє чоловіків з дітьми роздивляються покупки.
— Моя хотіла вишивки набрати, — каже один. — А нащо вона треба, дома ж не музей. Я взяв собі туфлі з льону. І не дорого, за 350 гривень уторгував.
Після дощу усі розходяться по вуличних кафе. Беруть шашлики, горілку, плов.
Біля головної сцени ярмарку дівчина у національному вбранні продає найдешевше пиво на святі, по 5 грн за пляшку. До неї стоїть черга.
Віктор Ткач з дружиною та дочкою розстеляє на землі покривало:
— Зараз обідатимемо. У кафе деруть утридорога, то ми з дому набрали їжі. Брав 2 тисячі гривень і, вважай, нічого не осталося. Тіки дитині на атракціони.
По обіді на ярмарку знову дощ. Майстри накривають товари. Дехто починає складатися. Люди розсідаються під навісами, у кафе.
— Зараз нічо не вторгую, — каже майстриня. — Обід, усі отдихають.
На виході з ярмарку двоє п'яних хлопців біля автобуса вмовляють товариша не їхати до Полтави. Той просить водія взяти його стоячи.
— Подивися на себе. Ти зараз мені все обригаєш, а пасажири за білети заплатили, — відповідає шофер.
— Ну, ти і собака, морда жидівська, — хлопець починає кричати. — Ті здєлав ошибку, я запомнив твій номер.
Водій хапає хулігана за шию, відштовхує його від себе на кілька метрів.
— Напився молокосос і варнякає тут, — говорить.
Двоє товаришів забирають п'яного і затягують у натовп.
3 
1
Коментарі