Ексклюзиви
Пʼятниця, 23 листопада 2012 08:52

Спецтема: 81-і роковини Голодомору 1932-1933 років

"Українці не змогли помститися за Голодомор"

Праця історика 42-річного Андрія Козицького "Геноцид та політика масового винищення цивільного населення у ХХ столітті" стала однією з 18 найкращих книжок щорічного Форуму видавців у Львові. З автором спілкуємося в його робочому кабінеті на кафедрі нової і новітньої історії зарубіжних країн Львівського університету ім. Івана Франка.

Що таке геноцид у науковому розумінні?

— Це ескалація дуже тривалого конфлікту між двома соціальними, національними, етнічними, релігійними чи расовими групами. В певний момент не витримують нерви й одна група вирішує знищити іншу, звинувачуючи її у тому, що саме вона становить головну загрозу для мирних людей. Злочинці, що вчинили геноцид, ніколи його не визнають.

Які наймасовіші геноциди минулого століття?

— Першим вважають винищення вірменів в Османській імперії під час Першої світової війни. Наступним був Голодомор. Геноциди циган та євреїв у роки Другої світової також етнічні. В повоєнний період наймасштабніші випадки геноцидів були в Африці та Азії. У Камбоджі відбувався змішаний за типом геноцид. Там Червоні кхмери винищували водночас й інші етноси, і самих кхмерів. Масове винищення мусульманами християнського народу ібо в Нігерії — це релігійний геноцид. У Руанді мав місце етнічний геноцид — спершу народ гуту намагався винищити народ тутсі, а потім ті мстилися. Проте є менш відомі геноциди, довкола яких точаться дискусії. Протягом 1965-1967 років в Індонезії вбили майже 300 тисяч комуністів. Але 90 відсотків їх були етнічними китайцями. І тут постає питання: це геноцид етнічний чи політичний?

Голодомор був національним геноцидом?

— Статистика найкраще демонструє, на кого він був спрямований. Співставте дані переписів населення 1926-го і 1939 років. За цей час кількість росіян на території Української РСР зросла на 56 відсотків, білорусів — на 109 відсотків. Українців стало менше на 2 відсотки. Тобто, вони вимирали в той час, коли чисельність інших етнічних груп зростала. Навіть враховуючи позитивний приріст населення, кількість загиблих від Голодомору українців не встигла компенсуватися. Деякі російські дослідники стверджують, що Голодомор не був геноцидом, бо на території України проживали росіяни, німці, шведи, євреї, які також умирали від голоду. Проте смертність серед них у відсотковому співвідношенні була значно менша, ніж серед українців.

Чи можна вважати геноцидом заслання українців на Колиму та Сибір?

— У в'язниці чи концтаборі чоловіків і жінок утримують окремо. Тобто, створюють умови, що призводять до депопуляції. Отже, це геноцид. Але залишається питання, чи всіх людей відправили туди за національною ознакою. І тут є вузьке місце. Бо коли одних українців відправляли на Колиму, інші могли займати в більшовицькому режимі навіть керівні посади.

Якщо поволзькі німці, балкарці, калмики, чеченці, інгуші й кримські татари були переселені повністю в такі умови проживання, де вони не могли нормально розвиватися, то це геноцид. Смертність серед кримських татар після переселення зросла у чотири рази. Ще один момент геноциду — це втрата народом усього свого творчого доробку та культурної спадщини — бібліотек, шкіл, культурних закладів, шкіл тощо. Кримські татари зазнали того різновиду геноциду, який полягає у перешкоджанні соціалізації дітей.

Які причини виникнення геноцидів?

— У багатьох випадках поєднуються кілька вагомих причин. Визначити, яка є основною, складно. Наприклад, в Індонезії комуністи намагалися вчинити державний переворот. Це їм не вдалося, й уряд узявся нищити своїх політичних ворогів. А так склалося, що комуністами в Індонезії були маоїсти, етнічні китайці. В Іраку в 1920-1930 роках двічі влаштовували геноцид асирійцям — крихітному християнському народові, який тоді нараховував кільканадцять тисяч представників. Їх нищили за сповідування християнства. А ще в колоніальний період співпрацювали з британцями і займали переважно керівні посади в поліції, армії. Коли Ірак отримав незалежність, араби вирішили, що це було зрадою.

Чи можна порівнювати між собою масштабність геноцидів?

— Один латиський історик підрахував, що якби пропорційно до виселених латишів виселили американців, то це було б вісім мільйонів людей. Якщо у якогось народу багато нобелівських лауреатів і велика література, то смерть кількох письменників не вбиває літературу. А якщо це кримські татари, у яких кілька осіб становлять творчу еліту? Чи Україна, в якій "розстріляне відродження" становило кілька сотень імен?

Які наслідки має геноцид для народу?

— Геноцид дуже потужно впливає на ментальність. Люди починають інакше розуміти поріг допустимого ризику. Пригадую, як на початку 1990-х мій дід Михайло Кінаш сушив хліб. Він пережив голод 1946-1947 років, тому знав, що буває, коли нічого їсти. Також змінюється ставлення до влади. Жертви Голодомору бачили, що злочинці так і не були покарані. Вони доживали віку, їм ставили пам'ятники. Люди замикалися в собі й починали з великою недовірою дивитися на владу.

Психологи твердять, що є два прояви постгеноцидного синдрому. Це гіперагресивність — людина дуже болісно ставиться навіть до моральних образ. Так поводяться євреї та вірмени. Другий тип реакції — апатія, спроба ні у що не втручатися, аби не гірше.

Як відрізнити спланований геноцид від збігу обставин?

— Геноциду завжди передує період, коли суспільство чи влада чітко визначають жертв і намагаються їх віддалити від решти населення. В пресі про них пишуть різні паскудства, вигадують уявні злочини. З початку 1920-х років формували дуже негативний образ українських буржуазних націоналістів. Під час Голодомору радянські газети писали про куркулів, які ховають хліб та хочуть заморити голодом робітників. Після геноциду намагаються зберегти його у таємниці. Якби це було стихійне лихо чи просто нещастя, то влада мала би про це повідомити й перепросити. Але Радянський Союз тільки наприкінці 1980-х визнав, що люди вмирали з голоду.

Хто насамперед має відповідати за геноцид — його організатори і керівники чи безпосередні виконавці?

— Керівники мають більше можливостей впливати на ситуацію, на людей. Багато німців, покараних за знищення євреїв, не вбили у своєму житті жодної людини. Приміром, Юліус Штрайхер працював головним редактором журналу "Штурмовик". Це видання настільки неприємно змальовувало євреїв, що багато безпосередніх творців Голокосту черпали свою наснагу звідти. Певно, стратили Штрайхера справедливо. Несправедливо, що після Другої світової не повісили його колегу з Радянського Союзу Іллю Еренбурга. Він відомий закликом "убий німця". Це — прямий заклик до геноциду. Та Еренбург спокійно дожив до пенсії, отримав ордени й помер своєю смертю.

Як карають винуватців геноциду?

— Вірмени після Першої світової війни створили таємну організацію "Немезіс". Були спеціально організовані суди, де розглядали справи винищення вірменів і виносили вироки. Винних шукали по цілому світу. Так перебили 80 організаторів й понад чотири тисячі виконавців. Цілий народ скидався на це грошима. Українці помститися за Голодомор не змогли.

Зараз ви читаєте новину «"Українці не змогли помститися за Голодомор"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

84

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі