"Погрожували зарізати, очі виколоти"

 

— Згадую торішні події на Луганщині і аж шкребе в грудях. Багато можна було смертей відвернути, якби тоді все зупинили, — каже 50-річний Олександр Косолапов. Півроку лікується в госпіталі у Львові. Родом із міста Щастя Луганської області. Воював у батальйоні "Айдар". У хірургічному відділенні Косолапова називають дядя Саша.

— Пам'ятаю як захоплювали Луганське СБУ. Це було в неділю. Я прийшов туди у вівторок. Будівля потрощена, виламані двері, бойовики з автоматами. Хтось виступає, у парку — купа людей. Прийшли, як на свято: пиво, сигарети, музика. Люди не розуміли, що буде війна. Для них це була можливість потусити. Свідомих українців збиралося небагато, десь 200–300 осіб. Більшість луганян просто відмовчалися. Зі Щастя воювати на боці української армії пішли тільки я з 27-річним сином Володимиром. Записалися в батальйон "Айдар". У місті нас одразу назвали зрадниками. Дехто з колишніх знайомих дзвонив, розказував, який я дурень "виживший с ума". Обзивали бандерівцем. Погрожували зарізати, очі виколоти. Це ті люди, з якими я жив, спілкувався. Іменами яких була набита телефонна книжка. Говорять, наче в нашому батальйоні гроші Коломойського крутилися — брехня. Прості люди помагали. Пам'ятаю привезли трилітрову банку копченостей. На ній записка: "Чернігівська область, Ніжин. Хлопці, повертайтесь додому живі". Волонтери нам привозили все — від їжі до предметів побуту.

В "Айдарі" Олександр Косолапов мав своє відділення з понад півсотні вояків.

– 20 липня в Донецькому ­аеропорту було багато загиблих і поранених. У хлопців закінчувалися набої та їжа. Треба було йти на виручку. Ми рушили в обхід Луганська, звідти є дорога на ­аеропорт. Нам тоді виділили шість танків і чотири БМП. В Георгіївці вибили опорний блокпост бойовиків, зайняли його. Тримали позиції на перехресті доріг Лутугіно — Ровеньки. Підтримували наших військових в аеропорту. Якось нас обстріляли з міномету. Одна міна розірвалась біля моєї ноги. Найстрашніше було потрапити в полон. Я носив завжди з собою гранату, щоб живим не здатися. Син також її має біля себе завжди. Зараз багато місцевих зрозуміли, що при українській владі було краще. Але деякі так до тями й не прийшли. Мій син розказував: зустрів біля під'їзду сусіда. Показує на снаряд, який стирчить із землі. Видно прилетів від сепаратистів. Сусід доказує — від українських військових. Що йому зробиш?

×