— Мій чоловік каже, що Святослав — то його чотирирідний брат. Дурить, певно. Але всяке може бути. Батьки чоловіка — переселенці з Польщі. Їхні родичі по всій Україні роз'їхалася. І в Стрию хтось є, — каже львів'янка Оксана Шевчук, 55 років. Розмовляє із подругою на подвір'ї церкви в райцентрі Стрий на Львівщині у суботу, 26 березня, о 8.45.
— У нас в Стрию біля сотні Шевчуків. І всі тепер хочуть бути родичами владики, — сміється чоловік середнього віку. Намагається протиснутися крізь натовп до храму.
За 15 хв. там починають поховальну панахиду за єпископом Стрийської єпархії Української греко-католицької церкви Юліаном Ґбурою. Він помер у 68.
На церемонію приїхав владика Святослав Шевчук, 41 рік. У Стрию він народився і виріс.
На похорон прийшло понад тисячу людей. У церкві не поміщаються, стоять у дворі та на вулиці.
— Так хочу всередину попасти, — каже Ірина Миколаївна, 68 років. — Чула, шо має бути новий глава. Колись бачила Святослава, ше коли він отцем був. Але хтіла б зара побачити. Тіко по телівізору угледіла, коли синод засідав. І то мельком його показали.
— То вже його точно вибрали? Бо я шось ніяк не можу зрозуміти з тих новин. Шойно так кажуть, а за хвилину інше, — каже пенсіонер. Спирається на ціпок, стискає сірий капелюх.
— Та точно. Мені син подзвонив із Києва. Каже, мамо, нашого краянина обрали наступником Любомира Гузара. Я так втішалася. То ж така честь для нашого міста, — каже Тетяна Гнилишин, 73 роки.
Троє чоловіків розмовляють поблизу храму.
— Я й не знав, що Святослав — владика. І що він останні два роки був в Аргентині. Хоч живу недалеко від його хати. Він скромний дуже, завжди перший вітався. То я навіть подумати не міг, що такий високий чин має, — розповідає депутат міськради Василь Пронів, 48 років.
Об 11.15 труну виносять на двір. Роблять тричі обхід довкола церкви. Владика Святослав Шевчук іде поміж інших священиків.
— Дивися, дивися! Ось він! — шепоче подрузі продавщиця Ніна, 37 років. — Ще кращий став, ніж коли його востаннє бачила. То років так уже із 10 було. Колись худенький був, тільки вуса мав. А з бородою солідно так виглядає.
Процесія вирушає до кладовища. Святослав Шевчук відходить убік. Заходить у приміщення біля храму і скидає рясу. До нього підбігають журналісти.
— Нашу церкву потрібно розвивати, — каже. — Я фактично стояв поруч Блаженнійшого Любомира, коли ми закладали ті зміни, які сьогодні ви бачите. Зокрема до відкритості перед мас-медійним простором. Це була та політика, яку ми розробили ще 2005 року. Тому потрібно її тільки продовжувати. Моє ж служіння має бути мудрим і жертовним. Із великою увагою до людей. Бо церква покликана привести особу до Бога і відкрити їй життя вічне. Вибачте, більше говорити не можу. Від'їжджаю до Києва готуватися до завтрашньої церемонії.
Батьки Святослава Шевчука, Віра і Юрій, живуть в одноповерховому цегляному будинку на околиці міста.
— Знаю Святославчика з народження. Діти часто бешкетують, коли малі. А в нього якісь були рамки. У нього вся родина така позитивна. Ше пам'ятаю його діда. У нас часто були різні складні ситуації, але він завжди переконував, що все буде добре. І так ставалося. Святослав ніколи не ставив себе вище за когось. Коли приїжджав додому, відкидав сніг, обривав ягоди з кущів. І то вже тоді, коли був священиком, — розповідає сусідка родини Шевчуків Ольга Лесів, 66 років.
— Коли почула про призначення Святослава, мало не стрибала з радості. Ніколи не могла подумати, що дитина з простої сім'ї і без нічиєї допомоги може здобути таку посаду. Я вчила його математики з п'ятого по дев'ятий клас, — каже колишня вчителька стрийської середньої школи №10 Анна Ясінь, 72 роки. — Та то просто чудова була дитина. Найліпше вчився у класі. Не мав улюбленого предмета, його цікавили всі.
3 
1
Коментарі