Четвер, 04 вересня 2008 20:16

У селі Возилів люди відмовляються від компенсацій

"Дали мені тисячу гривень. Но було стілько перевірок, шо нам життя нема. Я уже не годна. Як бачу знов якогось із папкою на своєму подвір"ї, то тиск зразу піднімається, — скаржиться 47-річна Ганна Панько із села Возилів Бучацького району Тернопільщини. — Чоловік помер, сама виховую семеро дітей. Уже ті гроші витратила. Але я назбираю та віддам. Лиш би нас уже в спокої лишили".

Під час повені вода із Дністра піднялася біля Возилова на 15 м. Село розміщене вгорі, тому затопило тільки 48 городів. Компенсацію виділяли із розрахунку 50 грн за сотку. Найбільше можна було отримати 1,5 тис. грн за 30 сотих. Більша площа не враховувалася.

— На четвертий день після повені треба було дані по городах у район терміново здавати. Я із секретарем пішов до людей із рулеткою. Але як міряти, як навколо — Дністер! — розповідає сільський голова Іван Слободян, 41 рік. На цю посаду його обрали за місяць до повені. — У людей питалися, скільки землі затопило. А за два тижні перевірки одна за одною. Ніби збитків у нас насправді менше.

Сільській владі дорікали, що людські городи розміщені неподалік Дністра. А обробляти землю можна за 100-метровою зоною.

— Ті ж городи ще до 1992-го року були роздані. Там старенькі люди живуть. А цілий серпень перевірка в кожну хату. По чотири-п"ять комісій на день, — додає секретар сільради Галина Пасенчук, 47 років.

Як і після великої повені 1969 року, урожаї на затоплених городах погнили.

— Перед самим празником 28 серпня знов комісія. Аж 12 їх із Києва, Тернополя та району наїхало. Най би сиділи тутка, як вода прибувала, — обурюється Ганна Лібич, 64 роки. — Ми готові ті гроші віддати, лиш би сільського голову лишили в спокої. Рік ніхто не згоджувався на ту посаду. А той прийшов, робота почалася. Газ проводить. Школу, яка вже 10 років закрита стояла, ремонтує. Ще до кінця цього навчального року мають діти із магазину та сільради у своє приміщення перейти.

Ми готові ті гроші віддати, лиш би сільського голову лишили в спокої

80-річна Марія Джердж живе сама. Копає картоплю на городі. Під кожним кущем — лише гнила.

— Дохтор із санстанції подивився на мою бараболю, сказав: їсти не можна. Думала, хоч курам зварю. Але нема із чого вибирати. Так само із гарбузами та квасолею, — зітхає. — Я би за ті півтори тисячі, що дали за город, хоч картоплі собі купила. Усе життя в колгоспі проробила, то маю тілько мінімальну пенсію. Але тим перевіркам весь час шось неясне. Най ліпше забирають ті гроші назад державі, як мають так мучити.

Зараз ви читаєте новину «У селі Возилів люди відмовляються від компенсацій». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода