— Українці бачать проблему в російській мові. І часто не відчувають, що від англійської також є загроза, — вважає кандидат філологічних наук Олена Синчак, 31 рік. Викладає українську мову в Українському католицькому університеті у Львові: з 2006-го для іноземців, з 2012-го — і для наших студентів. Співавторка серії підручників з української для іноземців "Яблуко".
Чи є мови, які мають недостатньо рідних слів, а тому змушені їх запозичати?
— Якщо мова функціонує, вона має досить багаті словотвірні ресурси. Проблема не в нестачі слів, а в рівні мовної свідомості. Скажімо, чехи дуже горді за свою мову. Багато чужих слів у чеській мають відповідники: комп'ютер — почитач, театр — дівадло. Німці також мали власні слова на позначення радіо, телебачення, театру. Але останнім часом англійська мова посилила свої позиції. Особливо це відчутно в наукових текстах. Часто в них складно розпізнати: німецька це чи англійська.
Яким має бути співвідношення власне українських і запозичених слів, щоб мова розвивалася і не була замкненою системою?
— Нормальним є 10 відсотків запозичених слів. Яка ситуація в сучасній українській мові — ніхто не рахував. Приблизно 20–30 відсотків, залежно від стилю. Багато запозичень — в наукових текстах. Їх автори навіть не намагаються шукати українських відповідників. Чужі слова популяризують в медіа, ушляхетнюють їх. Вважається, що це модно. Якщо так триватиме далі, за 10 років ми не впізнаємо української.
Коли в їдальні нашого університету я прошу сирник, мене перепитують: "Вам чізкейк?" Я цього не розумію. Навіщо сирник називати "чізкейком"? Свої організації молодь називає словом "коворкінґ". Немає фільтру, який би вказав, що "інґ" і "ко" — це порушення гармонії української мови. Якщо ми можемо сказати "співробітня", і воно звучить для нашого вуха добре, та ще й пояснює поняття, чому б його не вживати?
Раніше терміни перекладали?
— У 1920–1930-х творили нові слова в усіх царинах, від технічної до гуманітарної. Була інституція, представники якої ходили в ремісничі цехи по селах чи містах і записували термінологію, яку там використовують на позначення певних предметів. Це була взаємодія з живим мовленням.
Як можна творити українські відповідники іноземних слів?
— Є три способи. Перший — шукати питомі українські слова. Другий — калькування. Беремо значення слова, дивимось на його структуру і відтворюємо її засобами української мови. Наприклад, "буккросинг" — "книжковий обіг" або "книгорух". Це найпростіший спосіб. І третій — твориться власна назва. Як от "селфі" — "самчик", "скріншот" — "зняток".
Чи не ризикуємо ми таким чином стати незрозумілими світові?
— Найкраще робити так, як радив мовознавець Юрій Шевельов: залишати іншомовний варіант і давати український відповідник. Обидва використовувати як синоніми. В якийсь момент побачимо, яке слово переможе. У 1990-х у нас була тенденція до чистослів'я. Пропонувалося говорити не "фотографія", а "світлина". Нині нормально співіснують обидва слова. Схожа ситуація була 2013 року. На Майдані часто звучав славень, а не гімн, говорили про варту, сотню, стяг, повернулося багато козацької лексики. Вели мову про заміну назв військових звань. Сьогодні ж ми не даємо українському слову шансу для боротьби.
Вихід є?
— Потрібна мовна інспекція чи центр новотворів. Вони б відстежували, де з'являються нові слова, за яких обставин. І доносили їх до людей. У Франції при Академії наук діє Інститут французької мови. Видає словник новотворів. Якщо слово до нього не потрапило, засоби масової інформації не мають права його використовувати.
В Україні немає вповноважених цим займатися. Науковці теоретизують, а до практики не переходять. В університеті "Львівська політехніка" щороку організовують термінознавчі конференції, публікують матеріали. Це проблема нашої академії: "Ми надрукували це тут, треба прийти в нашу бібліотеку або ще кудись, де є певна книжка, з якої можна отримати інформацію". Сучасні молоді люди вже не готові на такі подвиги. Інформація має бути максимально доступною.
1 
1
Коментарі