Трансплантація може ефективно працювати при будь-якому законі

В Україні діє такий самий закон про трансплантацію, як і в Америці та Німеччині — презумпція незгоди.

— Але там він працює, а у нас ні, — коментує Олег Котенко, 50 років, керівник відділу трансплантації та хірургії печінки Національного інституту ім. Шалімова. — Там створена ефективна система організації трансплантаційної служби, якої в Україні нема. Тут працюють сім центрів, які роблять операції. Але ніякої інфраструктури для забору органів не існує, ніякої координації.

Новий закон передбачає презумпцію згоди. Що це означає?

— Що у родичів не потрібно брати дозвіл на забор органів померлого. Але зміна статті ситуацію не змінить. Люди всі, як на ножах. Крім негативу, нічого не вийде. Уявіть: ваш родич із черепно-мозковою травмою лежить у реанімації й помирає. До вас підходять і кажуть: "Віддайте орган".

А як треба розмовляти?

— У нас ніде не прописано, хто і як повинен говорити з родичами. В Україні це робить лікар-реаніматолог, хоча він не зобов'язаний. За кордоном із родичами спілкується трансплант-координатор. Наприклад, в Іспанії у родичів не потрібно питати згоди. Але все одно спеціаліст говорить з родиною, щоб не було конфліктів. Якщо вони кажуть: "Ні", то орган не забирають. Як показує досвід, трансплантація може ефективно працювати і при презумпції згоди, і при презумпції незгоди.

Що допоможе змінити суспільну думку?

— У Штатах всюди висять плакати. Спиною, без обличчя, зображена людина, яка загинула в автокатастрофі, й поряд фотографії людей, яким врятували життя її органи. Написано: "Твоє серце продовжує жити в іншому". Ніхто нічого не нав'язує. І це працює. У нас же, як трансплантологи, то одразу "чорні". А насправді в Україні кількість трансплантацій надзвичайно мала. Що таке 12 пересадок печінки на рік? Коли люди потребують щонайменше 800.

Що має зробити держава?

— Повинна бути довіра суспільства до лікарів узагалі й до трансплантологів зокрема. Треба розвивати цю галузь у двох напрямах. Перший: від живого донора. Зараз, за законом, печінку дозволено пересаджувати тільки від родича. А можна розширювати коло за рахунок друзів, які погодилися бути донорами. Так у Нідерландах і в Бельгії. Другий напрям — трупна трансплантація. Можливо, не за рахунок зміни закону, якщо люди цього не бажають. Але треба формувати позитивну думку щодо трансплантації.

Чи можуть люди з багатих країн їздити до бідних на операції?

— Зараз усі країни намагаються підтримувати рівні ціни, щоб не було трансплантаційного туризму. Ну, не може так бути, щоб пересадка печінки в США коштувала 350 тисяч доларів, а у нас 50.

×