— Серця вісьмох захисників України від російського агресора перестали битися в цей день протягом 2014–2018 років, — лунає з гучномовця на території Міністерства оборони в Києві. Починається щоденне вшанування пам'яті полеглих бійців у російсько-українській війні.
Залу пам'яті, в якій зберігають Книгу імен загиблих у війнах, відкрили перед будівлею Генштабу Збройних сил 14 жовтня. Поряд на вулиці встановили Дзвін пам'яті. Він прикріплений на прострілену металеву стелу. Щодня біля нього стоять озброєні вартові.
О 9:00 грає трубач. 18 солдатів окремої групи почесної варти марширують по плацу. Троє з них крокують до Дзвону. Решта розтягуються шеренгою по подвір'ю. Ще троє ідуть до Зали пам'яті.
Збираються з півсотні військових — курсанти, службовці міністерства й Генштабу, родичі загиблих. Присутній міністр оборони Степан Полторак.
Диктор зачитує перше прізвище загиблого 31 жовтня 2014 року — солдата 47-річного Віктора Зілінського з 24-ї окремої механізованої бригади. У Дзвін вдаряє солдат караулу.
За ним лунає подзвін за старшим сержантом з 79-ї десантно-штурмової бригади 30-річним Віктором Ковальчуком, артилеристами 128-ї гірсько-штурмової бригади 32-річним Віталієм Морекою та Андрієм Семчишиним, 43 роки.
За загиблого лейтенанта 24-ї бригади 51-річного Юрія Новіцького у Дзвін вдаряє його дружина 49-річна Оксана Федорівна.
Далі оголошують прізвища загиблих 2015-го — це капітани 53-ї окремої механізованої бригади 39-річний Віталій Кравченко і Володимир Труш, 38 років. Останнім лунає подзвін за загиблим торік молодшим сержантом 57-ї окремої мотопіхотної бригади 37-річним Георгієм Саралідзе.
У Залі пам'яті курсанти Військового інституту Київського національного університету ім. Тараса Шевченка розглядають написи на стінах. Поруч стоїть донька Юрія Новіцького 30-річна Вікторія — із сином Єгором.
— Батько загинув 2014-го. Пройшло 40 днів, і я завагітніла, — Вікторія починає плакати. — Єгорчик народився дуже схожий на тата. Йому вже майже 4 роки. На війну батько пішов добровольцем. Його не хотіли брати. Проходив навчання в Яворові. Тільки коли загинув, ми дізналися, що він — на війні. Татові друзі казали: він у Харкові на полігоні. Заборонив говорити, куди поїхав. 29 жовтня ми цілий день йому телефонували. Відключений був телефон. А 1 листопада прийшли військові і сказали, що тата нема.
Бійці 24-ї бригади розташувалися у селі Кримське Луганської області. Юрій Новіцький був командиром взводу. У підпорядкуванні мав 20 солдатів.
— Їх почали обстрілювати, коли окопи копали. Поряд стояла машина з боєприпасами, — продовжує Вікторія. — Якби снаряд влучив у машину — загинув би весь взвод. Тато вирішив її відтягнути. Авто вибухнуло.
Родина Новіцьких живе у Фастові на Київщині.
Посеред Зали на столі лежить Книга пам'яті. Розгорнута на сторінці з іменами бійців, які загинули цього дня. Щоранку під час поминального церемоніалу сторінку перегортають.
Над Книгою у стелі — вітраж з емблемою Збройних сил: червоний хрест із гербом по центру. На стінах висять таблички з прізвищами полеглих.
Першими закарбували загиблих у миротворчих місіях українських військових із 1992 по 2012 рік — 42 прізвища. Внизу біля стендів лежать свіжі квіти.
Найбільше прізвищ — на пілонах 2014 року, найменше — 2017-го. За 2018 рік додали 90 табличок з прізвищами бійців.
— Сюди поки що приходять тільки родичі й друзі загиблих вшановувати пам'ять, — каже 29-річний Євген Шупік із Національного військово-історичного музею. — Церемоніал проводять щоденно.
Приміщення Зали пам'яті овальної форми. Праворуч і ліворуч від входу замість стін — панорамні вікна.
— Зараз на пілонах 2527 табличок з прізвищами полеглих. На жаль, таблички поповнюватимуться. Як і Книга, — говорить Євген Шупік. — Досвід перейняли від меморіальної зали в канадській Оттаві. Вона знаходиться в Башті миру парламенту. Там створили меморіал полеглих канадців у Першу світову. Потім доповнили. Тепер це меморіал загиблих канадців у різних війнах.
Вшанувати бійців можуть прийти всі охочі. Церемонія триває з 8:55 до 9:30. Зала пам'яті відкрита щодня до 18:00.
3 
1
Коментарі