— Подивіться, що з нами зробили, — веде в хату 84-річний Володимир Ганіч із приватного будинку №17/25 у селищі ДВРЗ, що у Дніпровському районі столиці.
У сінях ногою відсуває килим. Тримаючись за стіну нахиляється, піднімає двері в погріб. Вмикає світло, бере палицю завдовжки 2,5 м та спускається. На нижніх сходинках стоять 3-літрові банки з огірками.
— Дивіться, начало води, — ставить палку на дно погреба, витягає мокру. — Метр двадцять, — визначає на око. — Це все під домом. Зараз люди на роботах, а утром та вечером, коли вони в туалет ходять і купаються, рівень піднімається. Ми цю воду п'єм, бо другої нема.
Затопило близько 30 будинків. У підвалах плавають фекалії, черв'яки та дохлі жаби.
Місяць тому навпроти дому №23/30 на вул. Новоросійській прорвало каналізацію. З неї тече вода з нечистотами. Струмок повертає на вул. Макаренка, перетинає вул. Семафорну, на вул. Вільховій стікає у ліс. Там утворилося озеро з гнилої води.
У селищі близько тисячі будинків. У 1950-х ділянки під забудову там отримували працівники Дарницького вагоноремонтного заводу. Мікрорайон частково підключений до каналізації, у деяких туалет на вулиці.
— В 2004 году перед выборами нас обрадовали, что проведут водопровод и канализацию. Сняли булыжную мостовую, проложили трубы и кое-как заасфальтировали, — розказує 64-річний Валерій Згара. Трубу прорвало навпроти його будинку. — Я відмовився підключатися до каналізації. А з людей за метр прокладеної до хати труби по 400 гривень брали, ще 17 щомісяця вони платять "Водоканалу". Місяць тому ґрунт просів, труби передавив, і каналізація забилася. Краще вони взагалі нічого не робили б.
— Валєра, я не поняв, що значить так, як є? Ми в який час живем? Вже 21-й вік. У космос літаємо, ракети запускаємо, а я і по большому, і по маленькому на відро хожу. Мені 70 год. Нехай верхушка ходить на відро та куди хоче, туди і діває, — вигукує 70-річний Анатолій Максименко з будинку № 19/32 на вул. Семафорній.
Анатолій Семенович у льоху тримав консервацію, 10 мішків картоплі, по мішку моркви та буряків. Усе затопило.
— Дзвоню у "Водоканал". Відповідають, що система не прийнята в експлуатацію, на балансі її в них нема. Що хочете, те й робіть. Іду до нашого депутата, який сидить на углу в магазині, Тесленко Павел. Помічник каже: "Треба 2,5 мільйони, щоб довести до толку". Дзвонив чотири рази по гарячій лінії служби допомоги киянам на 15 51. Останній раз сказали: "Діду, хватить нам мозги колупать". Із санстанції жіночка приїжджала, казала: "Тут тіхій ужас, тіхій ужас", і поїхала. Звонив в урядову лінію Азарову, вони переадресували мою заявку на 15 51. Усі посилають нас тільки не лайливо, а вєжліво.
У колодязі плавають два десятки дохлих жаб. До аварії Анатолій Максименко радів, що вода чиста, бо в брудній жаби не житимуть.
Днями Максименко бачив по телевізору голову Дніпровської райдержадміністрації, який розказував, як вирішуватимуть проблему.
— Гарний мужчіна, прєдставітельний. Сказав, можливо, зробимо до кінця року. Якби його мордою натикать сюда, тоді він, можливо, думав би.
У місцях, де тече каналізаційна вода, провалився асфальт. Ями — кожні 5 м. На вулицях смердить лайном та тухлими яйцями. До деяких будинків поклали доріжки з дощок.
— У мене невістка вагітна. Дихати свіжим повітрям треба. А ми вдома боїмося форточки відкрити. Бо сморід неймовірний, — каже Світлана Сідінкіна. Її будинок стоїть під озером із фекаліями, на вул. Вільховій, 18/27.
Через кожні 10 м на парканах та стовпах приклеєні оголошення з РДА столиці. Написано, що засмічення мережі відбулося через несанкціоновані підключення до мереж. Просять не користуватися каналізацією.
3 
1
Коментарі