— Сашко подзвонив і сказав: "Мамо, сьогодні мене везуть у госпіталь. Я повідомлю в який", — розповідає 54-річна Валентина Яроцька зі Старокостянтинова Хмельницької області. — Ввечері їхала з роботи й телефонувала Саші, але він мовчав. Наступного дня мені подзвонили. Сказали, що загинув.
Її син Олександр, 34 роки, служив за контрактом у 128-й гірсько-штурмовій бригаді. Загинув від автоматної кулі 17 листопада 2017 року.
Син вам розповідав про війну?
— Він довіряв мені, але про війну майже не говорив. Тримав у собі. Спочатку вони стояли на блокпостах, потім були Іловайськ, Дебальцеве. Про Іловайський котел не хотів говорити, навіть, коли повернувся додому на реабілітацію. Ночами плакав, а я з ним.
Сіла перед ним і попросила поговорити зі мною. Розповів, як хлопці гинули, як думали, що не повернуться до рідних. Чудом вирвалися з того пекла. Хоча доля деяких побратимів невідома й досі.
Про бої в Дебальцевому розказував?
— Ні. Тут не знаю нічого. Саша майже тиждень не виходив на зв'язок. Потім подзвонив: "Матусю, я живий". Запитала, де був. Казав, що сидів на БТРі, коли їх обстріляли росіяни з артилерії. Отримав важку контузію, був у комі. Тиждень намагалися врятувати, не могли привести до тями.
Сашу демобілізували. Але додому приїхала не моя дитина. Його постійно тягнуло на фронт, хотів мстити за побратимів. Я почула й таку історію. Він стояв на посту, коли до нього прийшов друг: "Іди відпочивай, я вже не хочу спати". Тільки Сашко відійшов, як прилетіла міна. Влучила в його друга, розірвала. Син винив себе.
Як він звикав до мирного життя?
— Спочатку з побратимом отримали путівки у військовий санаторій "Хмільник" на Вінниччині. Приїхали й пішли в магазин купити речі. Їх на переході збив автомобіль. Обоє потрапили в реанімацію. У друга — перелом суглоба таза, тіло все чорне від гематоми. У Сашка переламані ноги, травми.
Їх перевезли у вінницький госпіталь. На одну ногу гіпс наложили, а в другу — металеву спицю поставили. Вісім місяців був лежачий. Але не зламався.
Я на руках несла його до інвалідної коляски, щоб відвезти в туалет. Привезла додому, там теж носила на руках. Він ніколи не нарікав. Казав: "Матусю, я ще повоюю".
Пройшли місяці реабілітації. Сашко пішов на стару роботу. У листопаді 2016-го підписав контракт і повернувся в армію. Майже три місяці прослужив у Старокостянтинові в ракетних військах. Їхню частину перевели у 128-му бригаду в місто Мукачево на Закарпатті.
Після навчань переправили в село Олександро-Калинове (село в Костянтинівському районі Донецької області. — ГПУ). Саша розказував, що будували бліндажі. Він чекав відправлення в госпіталь — мали видалити металеву спицю з ноги.
16 листопада поїхав заготовляти дерев'яні колоди. Повертався на позиції й нарвався на кулю якогось виродка.
Багато родичів загиблих бійців нарікають, що їм важко отримати компенсацію від держави. Вас оминула ця тяганина?
— Деякий час після загибелі сина я не збиралася оформлювати документи. Для чого? Та коли заспокоїлася, вирішила зайнятися. У нього ж підростає дитина.
Поїхала в Центр допомоги воїнам АТО в Хмельницькому. Мене направили в обласний військовий комісаріат. Там сказали, що можна оформляти документи на пенсію через втрату годувальника.
У військкоматі дали листок зі списком потрібних документів. Принесла. Майор подивився й каже: "Де повідомлення про смерть? Давав вам його". А я нічого не отримувала.
Щоб оформити виплати, мусила кілька разів їздити до Мукачева. Півтора місяця з дня на день бігала частинами, військкоматами. Ганяли за якимись довідками, витягами.
Тепер ви їздите в зону бойових дій як волонтер?
— За тиждень до смерті Саша мене просив, щоб я стала волонтером. Розказував, що вони дуже раді, коли до них приїжджають. Якось зрозуміла, що там на війні чиїсь діти, які потребують допомоги. Тому вирішила виконати останнє прохання сина.
Навчання тривало півтора місяця
Олександр Яроцький народився в російському Хабаровську в родині військових. Після розпаду Радянського Союзу переїхав на батьківщину батька — в місто Старокостянтинів Хмельницької області.
Після школи відслужив у армії. Вивчився в місцевому
профліцеї на кухаря. Деякий час працював за фахом. З 2010-го влаштувався на роботу слюсарем-ремонтником у міській філії "Хмельницькгазу".
10 квітня 2014 року Яроцького мобілізували в 51-шу механізовану бригаду. Після півтора місяця навчань поїхав воювати на Донбас.
1 
1
Коментарі