Ексклюзиви
Вівторок, 21 серпня 2007 18:06

Сергій Підворчан знайшов свою родину

Автор: фото: Олена КІБЛИЦЬКА
  Літо 15-річний Сергій Підворчан провів із родиною в селі Гожули під Полтавою. Із початком навчального року йому, ймовірно, доведеться повернутися до інтернату в райцентр Зіньків
Літо 15-річний Сергій Підворчан провів із родиною в селі Гожули під Полтавою. Із початком навчального року йому, ймовірно, доведеться повернутися до інтернату в райцентр Зіньків

Півроку тому до хати Любові та Михайла Петриг у селі Гожули під Полтавою поштарка принесла листа. Писав їм рідний онук 15-річний Сергій Підворчан. Петриги жодного разу до цього не бачили хлопця. Думали, що син їхньої 36-річної доньки Ліни помер після народження.

Хлопець, якого лікарі колись визнали безнадійним немовлям, усе життя провів у інтернатах. Останній, де він навчався, — у райцентрі Зінькові за 80 км від Гожулів. Хлопець каже, що не знав про живих батьків, поки їхню адресу випадково не прочитав у вчительському журналі.

— Не помню вже, як і що їм написав, — соромиться Сергій і ховає руки в кишенях.

Знайомимося у Гожулах, де хлопець проводить літо. Бабуся з дідусем та мати забрали його сюди з інтернату, щойно отримали листа. Є у Сергія й молодший брат, 12-річний Олег.

Подвір"я Петриг за дерев"яним парканом. У дворі жінка років 60 рве траву. Це бабуся Сергія — Любов Петрига.

— Заходьте, Сергій у хаті, — вітається вона.

Тримаючись за одвірок, з хати виходить невисокий підліток. Хитається, сідає на лавку. Коліна в хлопця не згинаються, ступні й долоні вивернуті всередину.

— Мені тут халашо, — гаркавить Сергій. — Я телевізол дивився.

— У нас ще не рішився вопрос, чи забирати його, — дивиться на онука бабуся. — Заяву в інтернат не писали. Не знаєм, яку школу Сірьожа потягне.

Любов Іванівна каже, що хлопець не знає навіть таблиці множення.

— В інтернаті їх навчили читати-писати і все, — говорить вона. — А треба ж якось розвиватися. Він наче з іншої планети. Ми розказуємо, що люди вчаться, роблять. А Сірьожа каже, що він — інвалід. Кажу йому: "Інваліди теж працюють і женяться".

Мама за 15 років могла б і пошукати могилку

Заходимо до хати. Ліворуч від дверей маленький передпокій, прямо кухня, праворуч кімната площею 17 квадратів. Підлога заставлена ліжками, між якими проміжки по 20–30 см.

— Коли тепло, я сплю в коридорі, — каже Любов Іванівна. — Дід ночує на кухні, а дочка з синами в кімнаті. Ванни й туалету немає, тільки літній душ. Я, коли холодно, миюся у ночвах. Сергій же в ночви не сяде, бо ноги не згинаються.

Тато Сергія 39-річний Олександр живе у сусідньому селі Шостаки зі своїми батьками.

— Зять нормальний чоловік, не пив, — каже Любов Іванівна. — Не зійшлися характерами з Ліною. Ось брав на вихідні хлопця до других дєдушки і бабушки.

Пригадує, що зять мріяв про первістка-сина, а донька — про дівчинку. Коли Сергій народився з фізичними вадами, Олександр кілька днів не міг прийти до тями. Потім лікарі переконали відмовитися від немовляти.

— Нас убідили, що хлопець помре. А як виживе, то не ходитиме, — розповідає бабуся. — Це був страшний удар. Ми від людей усе приховали, сказали, що дитина померла. З цим позором жили всі ці годи... А тепер він ожив. Когозараз звинувачувати? Винуваті ми.

Любов Іванівна починає плакати. Після паузи додає:

— Ми його все одно заберем.

У двір на велосипеді заїжджає брат Сергія Олег. Вітається та стає біля баби. Вона каже, що хлопці подружилися, грають у шахи й разом дивляться телевізор.

61-річний директор дитячого будинку в Зінькові Олексій Синяговський не поспішає повертати Сергія родичам.

— Маємо бути впевнені, що йому буде не гірше, ніж у нас, — каже директор. — Він тут знайшов себе в малюванні, шахах. Мама за 15 років могла б і пошукати могилку.

Ліна Підворчан працює на заводі газорозрядних ламп у Полтаві. Із нею вдалося поговорити по телефону.

— Я хочу повернути Сергія в сім"ю, але не знаю, як усе буде, — хвилюється жінка. — На роботі нікому ще не говорила.

Через півтора тижні хлопцеві до школи. Якщо він житиме у Гожулах, то щодня доведеться їздити на уроки у спецшколу N39 до Полтави.

Сергій хоче залишитися у родині, але готовий повернутися в інтернат. Розмірковує, що через три роки він його закінчить. Тоді, мовляв, повернеться до матері та бабусі з дідом остаточно.

Зараз ви читаєте новину «Сергій Підворчан знайшов свою родину». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 537
Голосування Чи готуєте “тривожну валізку” у разі можливого нападу Росії на Україну?
  • Так, вже склали потрібні речі
  • Зберу, коли загроза буде більш очевидною
  • Ні, це нагнітання паніки
  • Мені до цього байдуже
Переглянути